МІЖОСОБИСТІСНА КОМУНІКАЦІЯ ТА РЕПЛІКАЦІЯ ДОСВІДУ В ПРОБЛЕМНИХ СІМЕЙНИХ СИСТЕМАХ

Анотація

У статті визначено феномен кризової сім’ї як кризової сімейної системи. Мета статті – проаналізувати та емпірично верифікувати моделі конфігурацій сімейної взаємодії у кризових сімейних системах. Представлено структурно-функціональну модель комунікації у кризових сімейних системах, яку складають п’ять компонентів: стабілізатори сімейної взаємодії (сімейні норми і цінності);  конфігурації (патерни) сімейної взаємодії; модуси сімейних стосунків і ставлень; чинники і механізми відтворення сімейних стосунків та засвоєння патернів сімейної взаємодії; типи репродукції сімейного досвіду. Проаналізовано та емпірично підтверджено моделі відтворення сімейного досвіду в кризових сімейних системах з різним типом організації міжособистісної взаємодії як усередині цієї системи, так і за її межами. Наведено результати емпіричного дослідження міжособистісних комунікацій у кризових сімейних системах. Показано, що в цих системах внутрішньосімейні міжособистісні комунікацій – як інструмент біологічної, соціальної та психологічної репродукції сімейного досвіду – є дефіцитарними та неякісними, що порушує обмін необхідною інформацією, емоціями та інтеракціями і створює підґрунтя для виникнення  сімейних дисфункцій. Емпірично виявлено, що в кризових сімейних системах: 1) основним сімейним стабілізатором є не норми і цінності, а сімейні проблеми, які вирішуються неконструктивними, неекологічними способами; 2) існує виражена тенденція до утворення внутрішньосімейних альянсів і коаліцій, де сімейні ролі матері і батька істотно викривлені, і це призводить до генералізації сімейних проблем та порушень сімейної соціалізації; 3) основними є три типи конфігурацій сімейної взаємодії – альянсно-коаліційний, конфліктний та опосередкований (третьою особою чи певним фактором); 4) змінено модуси сімейної взаємодії, емоційні зв’язки й дистанції, сімейні кордони; 5) репродукція сімейного досвіду відбувається за трьома сценаріями – як редуплікація (цілковите відтворення сімейного досвіду і батьківської поведінки), як часткова реплікація (часткове відтворення сімейного досвіду) і як анти-реплікація (засвоєння альтернативного досвіду, не притаманного своїй сімейній системі). Виявлено кореляційні зв’язки між конфігураціями  сімейної взаємодії  на моделями репродукції сімейного досвіду. Показано, що кризова сім’я має біполярну природу і, попри притаманні їй порушення функціонування та неоптимальні конфігурації сімейних взаємодій, вона є інститутом соціалізації, який не лише накидає дитині «ідеальний» сімейний досвід, а й створює  можливості для набуття нею альтернативного соціального досвіду, відмінного від того, що вироблений у межах конкретної сімейної системи.