ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО ДІАЛОГІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Анотація

У статті проаналізовано наукові погляди з психології, філософії та педагогіки щодо розуміння поняття «діалог». Розкрито сутність освітнього діалогу як форми навчання в гуманітарній парадигмі освіти, спрямовану на цілісне особистісне становлення учасників взаємодії через внутрішню мотивацію до саморозвитку та смислопошукової діяльності. Проаналізовано три рівні реалізації діалогу в освітньому процесі: формальний, змістовий та особистісно-смисловий. Обґрунтовано важливість особистісного підходу у розумінні готовності майбутніх педагогів до діалогізації освіти. В аналізі використано гуманістичний підхід, який розглядає людину з точки зору її інтенцій, сильних сторін, відповідно до цього орієнтація лише на сталі вроджені характеристики обмежена, на противагу підкреслено здатність особистості вдосконалюватись і набувати нових рис, необхідних для досягнення мети. Визначено особистісну готовність майбутнього педагога до діалогізації освітнього процесу як складне динамічне утворення, представлене внутрішніми установками на конгруентні, доброзичливі і смислонасичені взаємини в освітньому середовищі з метою становлення цілісної особистості учня. Окреслено основні особистісні риси, які характеризують готовність до діалогізації освітнього процесу: бажання сприяти іншим у їхньому особистісному зростанні, фасилітативні здатності до конгруентності та безумовного прийняття особистості іншого, щирість, автентичність, відкритість у стосунках, контактність, увага до особистості учня, його емоцій, здібність глибоко відчувати свої і чужі емоції, вміння їх контролювати, можливість самовдосконалення на основі аналізу своїх попередніх дій, глибоке дослідження своєї особистісної і професійної ідентичності. Показано, що впровадження освітнього діалогу у навчальний процес є необхідністю на сучасному етапі розвитку суспільства, а підготовка фахівців, які могли б його реалізувати, – актуальним завданням ЗВО.