НЕЙРОБІОЛОГІЯ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИКЛИК У ФЕНОМЕНІ «ВТРАЧЕНОЇ ІДЕЇ»
DOI:
https://doi.org/10.31732/2663-2209-2025-80-422-431Ключові слова:
феномен втраченої ідеї, пригадування, усвідомлення, переосмислення, трансформаціяАнотація
У статті досліджується феномен «втраченої ідеї» як багатовимірне психонейроекзистенційне явище, що поєднує когнітивні, психологічні, психоаналітичні та філософські аспекти людського досвіду. Ситуація гострого переживання втрати власної думки розглядається не як короткочасний когнітивний збій, а як момент глибинного зіткнення ідентичності з межами самосвідомості. У статті аналізується механіка цього феномена на трьох рівнях (нейробіологічному, психологічному та екзистенційному) з опорою на сучасні пояснювальні моделі пам’яті, захисних механізмів психіки та смислотворення.
Показано, що забування не означає знищення інформації, а є наслідком блокування доступу до нейронного ансамблю, спричиненого контекстною зміною або внутрішнім конфліктом значень. На психологічному рівні це прояв захисної реакції психіки, що перешкоджає появі думок, здатних порушити стабільність «Я» або спровокувати етичну, ціннісну чи ідентифікаційну кризу. На екзистенційному рівні «втрата ідеї» інтерпретується як символічна втрата авторства над власною свідомістю – зіткнення з питанням, чи є думка продуктом «Я», чи проявом ширшого смислового поля.
Метою дослідження є обґрунтування тези, що біль від втрати ідеї виникає не через зникнення змісту, а через втрату потенційної версії себе, пов’язаної з цією думкою. Методологія поєднує феноменологічний опис, нейрокогнітивні моделі пам’яті, психоаналітичну інтерпретацію витіснення та екзистенційно-філософський аналіз авторства мислення. Застосований міждисциплінарний підхід дозволяє розкрити, що спроба «згадати» – це не реконструкція змісту, а акт відновлення цілісності особистісного досвіду.
Результати дослідження свідчать про потребу змінити підхід: замість механічного відтворення – усвідомлення і переосмислення. Втрата ідеї – це не помилка пам’яті, а внутрішній захисний і водночас трансформаційний процес, що відкриває можливість оновлення ідентичності. У статті запропоновано перейти від спроби «пригадати» до здатності «визнати і пересотворити» – як спосіб інтегрувати втрачене у глибший процес особистісного розвитку і пошуку сенсу.
Завантаження
Посилання
Collins, A. M., & Loftus, E. F. (1975). A spreading-activation theory of semantic processing. Psychological Review, 82(6), 407–428. https://doi.org/10.1037/0033-295X.82.6.407
Frankl, V. E. (1946). Man’s search for meaning. Beacon Press.
Freud, S. (1959). Inhibitions, symptoms and anxiety (J. Strachey, Trans.). Hogarth Press. (Original work published 1926)
Heidegger, M. (1954). Was heißt Denken? Max Niemeyer Verlag.
Jung, C. G. (1971). Psychological types (H. G. Baynes, Trans.; R. F. C. Hull, Ed.). Princeton University Press. (Original work published 1921)
Jung, C. G. (1979). Aion: Researches into the phenomenology of the self (R. F. C. Hull, Trans.). Princeton University Press. (Original work published 1951)
Jung, C. G. (1954b). The relations between the ego and the unconscious (R. F. C. Hull, Trans.). Princeton University Press. (Original work published 1928)
Lacan, J. (1966). Écrits. Éditions du Seuil.
Rogers, C. R. (1961). On becoming a person: A therapist's view of psychotherapy. Houghton Mifflin.
Synhaivska, I., & Sokur, I. (2025). Psychological rehabilitation of soldiers after returning to civilian life. Scientific Notes of KROK University, 79(3), 421–428. https://doi.org/10.31732/2663-2209-2025-79-421-428
Yalom, I. D. (1980). Existential psychotherapy. Basic Books.
Downloads
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
