«РЕЛЯЦІЙНИЙ ПОВОРОТ» У ПСИХОТЕРАПІЇ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ, ПРИНЦИПИ ТА ЕТИЧНІ НАСЛІДКИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.31732/2663-2209-2025-79-523-531

Ключові слова:

реляційний поворот, психологія двох осіб, інтерсуб’єктивність, взаємне визнання, феміністична критика

Анотація

Статтю присвячено аналізу історичних передумов та еволюції «реляційного повороту» в психотерапії та психоаналізі наприкінці ХХ століття. Актуальність. Упродовж другої половини ХХ ст. у психотерапевтичній думці відбувся зсув від інтраперсональних і медикалізованих моделей до інтерсуб’єктивних і контекстуальних рамок. Цей «реляційний поворот» поставив у центр реальні взаємини аналітика й пацієнта, взаємність, співтворення значень і етику взаємодії. Мета дослідження полягає в реконструкції історичних передумов і розвитку «реляційного повороту» в психоаналітичній теорії та клінічній практиці, а також у систематизації його ключових принципів. Методологія. Теоретичний аналіз і синтез психоаналітичної літератури; порівняльний огляд напрямів (об’єктні стосунки, інтерперсональна традиція, психологія самості) та інтелектуальних впливів (феміністична критика, постмодерний/конструктивістський поворот); елемент історіографічного огляду ключових текстів. Результати. Показано, що: перехід від «психології однієї особи» до «психології двох осіб» змінив уявлення про нейтральність аналітика та природу лікувальних змін; метатеоретична «криза впевненості» в 1970-1980‑х рр. підготувала плюралістичну рамку реляційності; феміністична критика внесла категорії взаємного визнання, етики влади та рівності суб’єктностей; емпіричні дані про прив’язаність і діадичну взаєморегуляцію надали наукове підґрунтя первинності стосунків; реляційна парадигма інституалізувала ідеї взаємності, інтерсуб’єктивності та спільного творення досвіду. Висновки. «Реляційний поворот» це інтегративна парадигма, що переорієнтовує психотерапевтичну теорію і техніку на реальні взаємини, взаємність і контекст. Він заперечує можливість повної нейтральності, трактує терапію як діалог двох суб’єктів і пропонує етичну чутливість до влади в діаді. Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на: емпіричне вивчення процесів взаєморегуляції в психотерапії; операціоналізацію «взаємного визнання» як терапевтичного чинника; порівняльні міжкультурні аналізи реляційної техніки.Статтю присвячено аналізу історичних передумов та еволюції «реляційного повороту» в психотерапії та психоаналізі наприкінці ХХ століття. Актуальність. Упродовж другої половини ХХ ст. у психотерапевтичній думці відбувся зсув від інтраперсональних і медикалізованих моделей до інтерсуб’єктивних і контекстуальних рамок. Цей «реляційний поворот» поставив у центр реальні взаємини аналітика й пацієнта, взаємність, співтворення значень і етику взаємодії. Мета дослідження полягає в реконструкції історичних передумов і розвитку «реляційного повороту» в психоаналітичній теорії та клінічній практиці, а також у систематизації його ключових принципів. Методологія. Теоретичний аналіз і синтез психоаналітичної літератури; порівняльний огляд напрямів (об’єктні стосунки, інтерперсональна традиція, психологія самості) та інтелектуальних впливів (феміністична критика, постмодерний/конструктивістський поворот); елемент історіографічного огляду ключових текстів. Результати. Показано, що: перехід від «психології однієї особи» до «психології двох осіб» змінив уявлення про нейтральність аналітика та природу лікувальних змін; метатеоретична «криза впевненості» в 1970-1980‑х рр. підготувала плюралістичну рамку реляційності; феміністична критика внесла категорії взаємного визнання, етики влади та рівності суб’єктностей; емпіричні дані про прив’язаність і діадичну взаєморегуляцію надали наукове підґрунтя первинності стосунків; реляційна парадигма інституалізувала ідеї взаємності, інтерсуб’єктивності та спільного творення досвіду. Висновки. «Реляційний поворот» це інтегративна парадигма, що переорієнтовує психотерапевтичну теорію і техніку на реальні взаємини, взаємність і контекст. Він заперечує можливість повної нейтральності, трактує терапію як діалог двох суб’єктів і пропонує етичну чутливість до влади в діаді. Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на: емпіричне вивчення процесів взаєморегуляції в психотерапії; операціоналізацію «взаємного визнання» як терапевтичного чинника; порівняльні міжкультурні аналізи реляційної техніки.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Іван Данилевський, ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»

Аспірант кафедри психології,

ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», м. Київ, Україна

Посилання

Aron, L. (1996). A meeting of minds: Mutuality in psychoanalysis. Analytic Press.

Beebe, B., & Lachmann, F. M. (2003). Infant research and adult treatment: Co-constructing interactions. Analytic Press.

Benjamin, J. (1988). The bonds of love: Psychoanalysis, feminism, and the problem of domination. Pantheon Books.

Benjamin, J. (1995). Like subjects, love objects: Essays on recognition and sexual difference. Yale University Press.

Berman, E. (1997). Relational psychoanalysis: A historical background. American Journal of Psychotherapy, *51* (2), 185–203. https://doi.org/10.1176/appi.psychotherapy.1997.51.2.185

Chodorow, N. J. (1978). The reproduction of mothering: Psychoanalysis and the sociology of gender. University of California Press.

Cooper, S. H. (2010). A disturbance in the field: Essays in transference-countertransference engagement. Routledge.

Greenberg, J. R., & Mitchell, S. A. (1983). Object relations in psychoanalytic theory. Harvard University Press.

Harris, A. (1994). Gender practices and the relational unconscious. Psychoanalytic Dialogues, *4*(2), 213–224. https://doi.org/10.1080/10481889409539014

Hoffman, I. Z. (1998). Ritual and spontaneity in the psychoanalytic process: A dialectical-constructivist view. Analytic Press.

Horney, K. (1939). New ways in psychoanalysis. W. W. Norton & Company.

Mitchell, J. (1974). Psychoanalysis and feminism: A radical reassessment of Freudian psychoanalysis. Pantheon Books.

Mitchell, S. A. (1988). Relational concepts in psychoanalysis: An integration. Harvard University Press.

Mitchell, S. A. (1993). Hope and dread in psychoanalysis. Basic Books.

Mitchell, S. A. (1997). Influence and autonomy in psychoanalysis. Analytic Press.

Mitchell, S. A. (2000). Relationality: From attachment to intersubjectivity. Analytic Press.

Downloads

Опубліковано

2025-09-30

Як цитувати

Данилевський, І. (2025). «РЕЛЯЦІЙНИЙ ПОВОРОТ» У ПСИХОТЕРАПІЇ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ, ПРИНЦИПИ ТА ЕТИЧНІ НАСЛІДКИ. Вчені записки Університету «КРОК», (3(79), 523–531. https://doi.org/10.31732/2663-2209-2025-79-523-531

Номер

Розділ

Розділ 3. Психологія