Вчені записки Університету «КРОК»

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ESG-ПРОФІЛЮ КОМПАНІЇ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ РЕЗІЛЬЄНТНОСТІ

Віктор Алькема — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються актуальні питання інтеграції екологічних, соціальних та управлінських факторів (ESG) у діяльність провідних міжнародних компаній за сучасних умов та їхнє адекватне відображення у рейтингових системах. Метою статті є комплексний аналіз методологій оцінювання ESG-результативності міжнародних компаній із врахуванням галузевих особливостей, екологічних, соціальних та управлінських чинників. Формування методів дослідження базується на аналізі загальнодоступних ESG-показників провідних міжнародних компаній із різних секторів економіки. Також на використанні системного підходу до обробки та інтерпретації даних, який дає змогу зіставляти показники ефективності, ризиковості та прозорості управління компаній. Основу комплексної методології становить порівняльний аналіз ключових ESG-рейтингових систем (LSEG Refinitiv, ESG Book, Sustainalytics, MSCI ESG Rating), у якій поєднується оцінка фактичної ефективності ESG-політик і ризиків з аналізом структурних компонентів рейтингових методик. Методологія дослідження включала аналіз відкритих ESG-звітів, агрегованих даних рейтингів, а також порівняльний аналіз екологічних, соціальних та управлінських показників семи провідних компаній із різних секторів економіки (товари коротко- та тривалого використання, технології, фінанси, видобувна промисловість, сервісні послуги). Результати показують, що галузева специфіка суттєво визначає як прямий, так і непрямий екологічний вплив компаній, при цьому компанії виробничих секторів мають значні непрямі викиди через постачальницькі ланцюги, технологічні компанії – високий Scope 3 через цифрові операції, а фінансові компанії демонструють низькі прямі та непрямі викиди, зосереджуючись на управлінні ESG-ризиками. Порівняння методик показало, що LSEG Refinitiv найбільш орієнтований на оцінку управлінської системності та прозорості розкриття інформації, ESG Book – на комплексну інтеграцію впливу та ризиків із використанням штучного інтелекту, Sustainalytics – на фінансово значущі ESG-ризики, а MSCI ESG Rating – на галузевий контекст та матеріальні виклики. Новизна дослідження полягає у комплексному порівнянні методик оцінки ESG-ефективності разом із галузевою характеристикою екологічного впливу, що дає змогу виділити диференційовані стратегії для виробничих, технологічних і фінансових компаній. Важливим перспективним завданням є розробка нових методик дослідження та пошук шляхів продуктивного застосування новітніх технологій для розвитку ESG-орієнтованого бізнесу.

УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК Й АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: ІСНУЮЧІ НЕДОЛІКИ, ПОТЕНЦІЙНІ ЕФЕКТИ ВІД УДОСКОНАЛЕННЯ

Олександр Сумець — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Належний рівень грошового забезпечення персоналу комунальних (муніципальних) закладів охорони здоров’я на цей момент часу й досі не досягнуто. Експерти вказують, що основна причина такої ситуації – це брак коштів. За таких умов управлінський облік і аналіз витрат на заробітну плату медичного персоналу стає одним із ключових інструментів ефективного управління людськими ресурсами та забезпечення кадрової стабільності закладів і як результат – підвищення якості медичних послуг. То ж, актуальність удосконалення управлінського обліку й аналізу витрат на заробітну плату медичного персоналу муніципальних закладів охорони здоров’я з метою подальшої оптимізації кадрової політики не викликає жодних сумнівів. Мета статі: визначити недоліки управлінського обліку й аналізу витрат на оплату праці медичного персоналу закладів охорони здоров’я й розробити рекомендації щодо їх усунення, а також систематизувати ефекти від удосконалення управлінського обліку й аналізу витрат на оплату праці медичного персоналу. Для забезпечення якості результатів дослідження були використані такі наукові методи: абстрактно-логічний – для ґрунтовного аналізу проблеми й узагальнення результатів дослідження, порівняння – для встановлення питомої ваги витрат на оплату праці у загальному обсязі операційних витрат для досліджуваних закладів охорони здоров’я, табличний – для систематизації інформації про витрати на заробітну плату персоналу обраних для дослідження медичних закладів. Результати. Виконано критичний аналіз наукових публікацій вітчизняних і закордонних дослідників, що стосуються витрат на заробітну плату персоналу медичних закладів. Досліджено обсяги витрат на заробітну плату персоналу комунальних закладів охорони здоров’я за період 2020–2024 рр. та визначено їх відсоток у загальних операційних витратах для кожного з досліджуваних медичних закладів. Встановлено, що обсяг витрат у відсотках на заробітну плату медичного персоналу в загальних операційних витратах досліджуваних закладів коливається у межах від 19,27 % до 54,15 %, а середнє значення для прийнятої вибірки медичних закладів склало 43,28 %.Розроблено практичні рекомендації щодо удосконалення управлінського обліку й аналізу витрат на заробітну плату медичного персоналу. Систематизовано та описано зміст ефектів від удосконалення управлінського обліку й аналізу витрат на оплату праці медичного персоналу комунальних закладів охорони здоров’я. Науковою новизною дослідження є систематизація та опис змісту ефектів від удосконалення управлінського обліку й аналізу витрат на оплату праці медичного персоналу, що слугує підґрунтям для перегляду моделі управління витратами на заробітну плату в вітчизняних закладах охорони здоров’я. Практичною цінністю дослідження є систематизація недоліків управлінського обліку й аналізу витрат на оплату праці медичного персоналу закладів охорони здоров’я й розробка рекомендацій щодо їх усунення в загальній стратегії його удосконалення. Перспективні напрями дослідження: у подальшому планується розробити рекомендації щодо коригування стратегії управління витратами на заробітну плату персоналу з урахуванням їх обсягу в загальній структурі операційних витрат ЗОЗ, спеціалізації медичних закладів і масштабу їхньої діяльності.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ, ЇХ ВИРОБНИЧИМИ ПРОЦЕСАМИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ, ІННОВАЦІЙ, ЦИФРОВІЗАЦІЇ

Оксана Кириченко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено науково-практичні аспекти управління підприємствами їх виробничими процесами із застосуванням сучасних технологій менеджменту, інновацій, цифровізації. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена тим, що в умовах сучасних економічних криз та високого рівня ринкової, економічної невизначеності, деструктивного впливу зовнішніх чинників на організації та впровадження фінансово- господарської, виробничої діяльності підприємств зростання ефективності управління та використання всіх наявних ресурсів, потенціалу підприємства, розробка та впровадження інновацій та перехід на активне використання інноваційних цифрових технологій надають підприємства можливості до виживання та забезпечують подальший розвиток. Метою статті є дослідження науково-практичних аспектів управління підприємствами, їх виробничими процесами із застосуванням сучасних технологій менеджменту, інновацій, цифровізації. Методологічною основою дослідження стали методи аналвізу, синтезу, абстрагування, спостереження, системний, проблемно-орієнтований, соціально-ціннісний, комплексний, технологічний, проектний та інші наукові підходи. Отримані наукові результати полягають у обгрунтованні доцільності застосування нових сучасних технологій менеджменту в управління підприємствами, виробничими процесами персоналом до яких відносять технології бенчмаркінгу, грейдингу, соціометрії, інжиніринг бізнес-процесів та реінжиніринг бізнес-процесів, контролінг застосування яких забезпечує можливість для ефективного, гнучкого, адаптованого управління як окремим бізнес процесами виробничої, логістичної, маркетингової, фінансової діяльності чи реалізації інноваційно- інвестиційних проектів та програм так і загалом для здійснення управління та забезпечення оптимізації витрат всіх наявних фінансових, кадрових, технологічних ресурсів, ресурсів часу, зменшення фінансових витрат та зростання ефективності та прибутковості діяльності підприємства.Перспективи подальших досліджень полягають у доцільності детального розгляду технологій сучасного менеджменту таких як інжиніринг, реінжиніринг, контролінг в аспектах їх практичного застосування в управлінні підприємствами та розбудові і здійсненні їх виробничої діяльності.

КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА І КОМПЛАЄНС-КОНТРОЛЬ ЯК ЕЛЕМЕНЕТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНСЬКИХ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Марта Копитко, Наталія Шевченко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується роль корпоративної культури та комплаєнс-контролю як взаємопов’язаних елементів системи корпоративного управління та економічної безпеки українських акціонерних товариств в умовах євроінтеграції. Актуальність теми зумовлена глибокими інституційними трансформаціями, що відбуваються в Україні у процесі гармонізації національного корпоративного законодавства та управлінських практик із нормами Європейського Союзу, зокрема у сферах прозорості, підзвітності, антикорупційної політики та захисту прав інвесторів. Обґрунтовано, що в сучасних умовах корпоративне управління не може обмежуватися лише формальними механізмами контролю та регулювання, а має спиратися на інтеграцію «жорстких» інституційних інструментів комплаєнс-контролю з «м’якими» поведінковими чинниками корпоративної культури. Показано, що корпоративна культура формує внутрішнє середовище довіри, відповідальності та етичності, яке визначає сприйняття та реальне виконання комплаєнс-вимог персоналом і менеджментом. Метою статті є обґрунтування ролі корпоративної культури та комплаєнс-контролю як взаємопов’язаних елементів системи корпоративного управління та економічної безпеки українських акціонерних товариств в умовах євроінтеграції. Методологія дослідження побудована на використанні методів аналізу, систематизації, моделювання та графічного представлення результатів. Доведено, що корпоративна культура виконує функцію внутрішнього інституційного середовища, яке визначає сприйняття правил, норм і стандартів комплаєнсу, тоді як комплаєнс-контроль забезпечує механізм їх практичної реалізації, моніторингу та примусового дотримання. Виявлено, що для українських акціонерних товариств характерною є проблема фрагментарності впровадження комплаєнс-практик, коли вони існують ізольовано від корпоративної культури та не інтегровані в систему стратегічного управління. Це знижує ефективність корпоративного контролю і створює додаткові ризики в процесі адаптації до європейських стандартів корпоративного управління. Зважаючи на це, побудовано модель впливу комплаєнс-контролю та корпоративної культури акціонерних товариств як елементів корпоративного управління на рівень економічної безпеки та інвестиційної привабливості. Перспективи подальших наукових розвідок у цьому напрямі доцільно пов’язувати з розробленням методик кількісної оцінки рівня зрілості корпоративної культури та ефективності комплаєнс-систем у контексті економічної безпеки підприємств.

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕТОДОЛОГІЇ AGILE ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ ІТ-КОМАНД

Олена Данченко, Богдан Висовень — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття привчена дослідженню особливостей впровадження Agile в практику роботи ІТ-команд з метою підвищення рівня їх ефективності. Актуальність зазначеної проблематики зумовлена тою роллю, яку в сучасних умовах трансформації національної економіки відповідно до новітньої парадигми Індустрії 4.0 відіграє ІТ-галузь. Дослідження ґрунтується на визначенні основ проєктного менеджменту в ІТ, що враховують специфіку життєвого циклу розробки програмного забезпечення, який складається з етапів планування, аналізу, проєктування, розробки, тестування, інтеграції, розгортання та впровадження продукту, а також подальшої підтримки програмного продукту. На цій основі в історичній ретроспективі порівнюються дві групи методологічних підходів до проєктного менеджменту в ІТ: водоспадна модель управління життєвим циклом розробки програмного забезпечення та група Agile-підходів: інкрементальна модель; V-модель; прототипна модель; ітераційна модель; спіральна модель; Kanban-підхід та Scrum-підхід. В статті визначено цінності Agile-філософії, сформовані як система пріоритетів в управлінні ІТ-командами, а також систематизовано особливості впровадження основних Agile-підходів: окреслено сфери застосування, в яких той чи інший підхід працює максимально ефективно, визначено їх переваги та недоліки. Agile-підходи в проєктному менеджменті спрямовані на гнучкість, швидкість, командну роботу, готовність до змін, орієнтацію на реальні потреби клієнта. На основі проведеного дослідження робиться висновок про розвиток та експансію існуючих Agile-підходів, що демонструють свою ефективність не тільки для невеликих ІТ-команд, але й в умовах управління масштабними проектами. Подальші дослідження зазначеної проблематики мають визначити вектори подальшого становлення Agile-методології відповідно до викликів сучасного соціально-економічного розвитку.

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ЛАНЦЮГАХ ПОСТАЧАННЯ В СИСТЕМІ КАТЕГОРІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА

Ганна Мирошниченко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти управління ризиками в ланцюгах постачання в умовах застосування категорійного менеджменту на підприємстві. Розкрито сутність категорійного менеджменту як інструменту стратегічного управління товарними категоріями та обґрунтовано його роль у забезпеченні стійкості й ефективності функціонування ланцюгів постачання. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних положень та розроблення практичних рекомендацій щодо удосконалення управління ризиками в ланцюгах постачання на основі інтеграції інструментів ризик-менеджменту в систему категорійного менеджменту підприємства. Методологічною основою дослідження є системний підхід, методи наукового узагальнення, аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, а також методи структуризації та моделювання управлінських процесів. Застосування цих методів дозволило комплексно дослідити особливості формування ризиків у ланцюгах постачання та визначити напрями їх ефективного управління. У роботі систематизовано ключові види ризиків, що виникають у процесі взаємодії з постачальниками та управління товарними категоріями, а також визначено підходи до їх ідентифікації, оцінювання та мінімізації. У межах дослідження запропоновано модель управління ризиками в ланцюгах постачання в системі категорійного менеджменту, яка передбачає інтеграцію інструментів ризик-менеджменту у процеси управління товарними категоріями та взаємодії з постачальниками. Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні методичних підходів до інтеграції інструментів ризик-менеджменту в систему категорійного менеджменту. Практична значущість роботи полягає у можливості використання запропонованої моделі та методів підприємствами для зниження ризиків постачання, підвищення надійності взаємодії з партнерами та оптимізації управління товарними категоріями.

РИЗИК-ОРІЄНТОВАНИЙ АУДИТ ПЕРСОНАЛЬНОГО ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Олександр Правдивець — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті розроблено ризик-орієнтований підхід до аудиту персонального військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які працюють на підприємств в умовах воєнного стану. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена тим, що в умовах правового режиму воєнного стану в Україні військовий облік виходить за межі суто адміністративної процедури та перетворюється на важливий елемент системи економічної безпеки підприємства, який безпосередньо впливає на збереження людського капіталу, безперервність виконання критичних функцій і реалізацію управлінських рішень та потребує впровадження процедур ризико-орієнтованого аудиту. Метою статті є дослідження ризико-орієнтованого аудиту персонального військового обліку в умовах воєнного стану. Методологічною основою дослідження стали методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, ризико-орієнтований підхід, системний підхід, процесний, адаптивний, комплексний наукові підходи.Отримані наукові результати полягають у обґрунтуванні доцільності розгляду персонального військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів як об’єкта ризик-орієнтованого аудиту в системі економічної безпеки підприємства; обгрунтуванні алгоритму проведення ризик-орієнтованого аудиту військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, який ґрунтується на принципах міжнародних стандартів ISO у сфері управління ризиками, організаційної стійкості та кризового менеджменту; розробленні авторської математичної моделі комплексної оцінки ризиків персонального військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, що поєднує ймовірність реалізації ризиків, масштаб їх впливу на діяльність підприємства та критичність наслідків для керівника, з урахуванням викликів та загроз воєнного стану. Перспективи подальших досліджень полягають у доцільності подальшого вивчення підходу який забезпечує перехід від формального контролю відповідності до аналітичної підтримки управлінських рішень та можливості його використання в аудиті, системах економічної безпеки підприємств та подальшій цифровізації процесів оцінювання ризиків.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ, ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ДИДЖИТАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Ганна Пазєєва — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено концептуальні засади управління інноваційною діяльністю, інноваційним розвитком підприємств в умовах диджиталізації бізнесу та євроінтеграції. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена тим, що в сучасних умовах євроінтеграції та диджиталізації з інтенсивним впровадженням нових цифрових технологій у всіх сферах функціонування та у виробничій, операційній, комерційній діяльності підприємств питання розробки нових продуктів, процесів та впровадження інноваційної діяльності з метою забезпечення подальшого інноваційного розвитку підприємств набуває нової ролі та значення. Метою статті є розгляд концептуальних засад управління інноваційною діяльністю, інноваційним розвитком підприємств в умовах диджиталізації бізнесу та євроінтеграції. Методологічною основою дослідження стали методи формалізації та уніфікації, узагальнення, спостереження, абстрагування, порівняння, а також застосовано комплексний, системний, процесний наукові підходи. Отримані наукові результати полягають у тому, що в статті виявлено основні етапи інноваційної діяльності підприємства: формування ідеї, ініціювання розробки та впровадження інновації, оцінювання ринкового попиту на інновацію та доцільності і можливості їх розробки та реалізації; проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень, перевірку можливостей для реалізації; проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт зі створення нової продукції; підготовки виробничих потужностей до подальшого випуску нової інноваційної продукції; випуску виробництва нової інноваційної продукції; комерціалізації інновації, яка передбачає організацію, просування та реалізації нової продукції, отримання доходу, прибутку та повернення вкладених інвестицій. Перспективи подальших досліджень полягають у доцільності подальшого розгляду питань за напрямами інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, інноваційного розвитку підприємств, а також дослідження ризиків інноваційної діяльності та управління процесами інноваційного розвитку з розробкою та реалізацією стратегії інноваційного розвитку підприємств, що набуває особливого важливого значення в умовах зростання конкуренції та на внутрішньому і міжнародних ринках, пов’язаних з євроінтеграцією України до міжнародного економічного простору та активного впровадження нових інноваційних цифрових технологій в умовах диджиталізації бізнесу в Україні.

МОДЕЛЬ ІНТЕГРАЦІЇ МАРКЕТИНГОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ У СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНОМ НА ЗАСАДАХ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ

Катерина Астаф'єва , Ганна Нікульнікова, Олександр Астаф’єв — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретичні та практичні аспекти інтеграції маркетингових інформаційних систем у систему управління регіоном на засадах територіального маркетингу. На основі аналізу наукових джерел уточнено сутність маркетингової інформаційної системи як сукупності методів, процесів і ресурсів для безперервного збору, обробки, аналізу та поширення актуальної інформації з метою підвищення якості управлінських рішень. Визначено основні підсистеми маркетингових інформаційних систем (внутрішня звітність, маркетингові дослідження, маркетингова розвідка, система підтримки прийняття рівень) та обґрунтовано їх значення у формуванні аналітичної бази територіального маркетингу. Розкрито роль маркетингових інформаційних систем у забезпеченні інформаційної підтримки розвитку регіону. Розроблено концептуальну логіку моделі інтеграції маркетингових інформаційних систем з урахуванням територіального маркетингу, яка містить складові: дослідження території; сегментація аудиторій; аналітику конкурентних переваг; формування маркетингової стратегії регіону; реалізацію та моніторинг бренду та соціально-економічних результатів. Запропоновано модуль інтеграції маркетингових інформаційних систем у систему управління регіоном, яка включає шість взаємопов’язаних блоків: маркетингових досліджень, сегментації цільових аудиторій, аналітичний блок, територіального маркетингу, формування маркетингових стратегій регіону, реалізації маркетингових програм, моніторингу та оцінювання ефективності. Обґрунтовано, що впровадження запропонованої моделі дозволяє забезпечити підвищення інвестиційної привабливості регіону, розвиток підприємства, зростання туристичних потоків, покрашення іміджу територій та підвищення рівня задоволеності мешканців. Отримані результати можуть бути використані органами регіонального управління для удосконалення системи інформаційно-аналітичного забезпечення територіального маркетингу та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів.

МЕТОДОЛОГІЯ ДИЗАЙН-МИСЛЕННЯ В АДАПТИВНІЙ ОПТИМІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ

Ірина Рибалко, Олександр Головко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню проблематики оптимізації бізнес-процесів організації в умовах цифрової трансформації. З огляду на умови сучасного етапу розвитку організацій, які відмічені зростанням динамічності зовнішнього середовища і технологічних змін, вимогами споживачів та загостренням конкуренції, бізнес-процеси вже не є стабільними регламентованими системами. Актуальність теми зумовлена обмеженістю традиційних лінійних підходів до вдосконалення бізнес-процесів, які не забезпечують належного рівня адаптивності, швидкості перевірки управлінських рішень та врахування людиноцентричних факторів у процесах трансформації. Авторами обґрунтовано доцільність використання методології дизайн-мислення як інструменту оптимізації бізнес-процесів та представлено розроблену концептуальну модель оптимізації бізнес-процесів організації в умовах цифрової трансформації «Лабораторія бізнес-процесів», що інтегрує аналітичні, креативні та проєктні етапи в єдину ітеративно-рефлексивну систему прийняття рішень. Модель візуалізує логіку переходів між етапами, механізми зворотних зв’язків та можливість адаптивного коригування управлінських рішень залежно від отриманих результатів тестування та нових даних. Застосування моделі дозволяє розглядати оптимізацію бізнес-процесів як безперервний експериментально-аналітичний процес, який орієнтований на потреби користувачів і вимоги сучасного цифрового середовища. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема аналіз і синтез, узагальнення, порівняння, структурно-логічне моделювання, а також концептуальне проєктування управлінських процесів. Перспективним напрямом подальших наукових досліджень автори вбачають розробку методів та інструментів практичного застосування представленої концептуальної моделі задля можливості її апробації у діяльності організацій різних сфер, та оцінки ефективності її впровадження.

ОПТИМІЗАЦІЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ПРОСТОРОВОГО АНАЛІЗУ ТА ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ БАЗ ДАНИХ

Олена Поморцева, Анжела Петрова, Андрій Ледахівський , Володимир Паньків — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті розглядається актуальне завдання сучасного бізнесу – визначення оптимальної локації під час відкриття торгової точки. Предметом дослідження є розробка послідовності виконання геоінформаційного моделювання з метою обґрунтування вибору місця розташування нової кав’ярні в центральній частині міста Харкова. Метою статті є формування алгоритму розв’язання зазначеного завдання з використанням інструментарію геоінформаційної системи. Враховуючи багатофакторний характер процесу вибору локації, що передбачає аналіз просторових, інфраструктурних та конкурентних чинників, обґрунтовано доцільність застосування геоінформаційних систем для візуалізації просторових даних та аналізу атрибутивної інформації, зосередженої у відповідних базах даних. Основним завданням дослідження є аналіз можливостей геоінформаційної системи QGIS Desktop щодо визначення розмірів і конфігурації «областей обслуговування» існуючих торговельних закладів, а також їх просторової візуалізації. У процесі дослідження застосовано загальнонаукові методи системного аналізу, а також методи геостатистики, що дозволили виконати трансформацію просторових даних із дискретної у континуальну форму представлення. Методологічною основою дослідження стало поєднання географічної та імовірнісної складових, реалізоване з використанням моделі Хаффа, що дало змогу визначити так звані «області недосяжності», на які не поширюється вплив існуючих торговельних закладів. Для окреслення торговельних зон та областей обслуговування запропоновано використання багатокутників Тіссена з урахуванням реальних умов просторового розміщення торгових об’єктів. У результаті дослідження визначено оптимальне місце розташування нового торгового об’єкта – кав’ярні. Проведено порівняльний аналіз результатів, отриманих із застосуванням різних методів просторового аналізу, зокрема аналізу буферних зон, методу ізохрон та мережевого аналізу транспортної доступності потенційних споживачів. Встановлено, що зазначені методи формування областей обслуговування дають подібні результати, водночас мережевий аналіз забезпечує вищу точність, оскільки базується на врахуванні реальної транспортно-пішохідної мережі та умов пересування. Отримані результати можуть бути використані власниками малого та середнього бізнесу під час прийняття управлінських рішень, що сприятиме зниженню ризиків при відкритті нових торгових точок в умовах просторових обмежень.

ВІД ЕМПІРИЧНОЇ ДО ДАНО-ЕМПІРИЧНОЇ ГНУЧКОСТІ: ПРОЄКТУВАННЯ СИСТЕМ НАВЧАННЯ, ПІДСИЛЕНИХ ШІ, В AGILE-ОРГАНІЗАЦІЯХ (Представлення моделі Data-Empirical Agility Model — DEAM)

Олег Лукутин, Сергій Мічківський — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

В епоху штучного інтелекту традиційні Agile-організації стикаються з новими викликами щодо навчання та адаптації. У статті розглянуто перехід Agile-організацій від класичного емпіричного процесного контролю до data-empirical навчання в умовах широкого впровадження інструментів штучного інтелекту. Метою дослідження є обґрунтування та проєктування архітектури організаційного навчання, у якій ШІ виступає безперервним джерелом сигналів (sensing) і рекомендацій, а людина зберігає центральну роль у смислотворенні, прийнятті рішень та етичному врядуванні. Методологічною основою обрано Design Science Research; основним результатом є запропонована модель Data-Empirical Agility Model (DEAM), що структурує організаційне навчання на трьох взаємопов’язаних рівнях: методологічному (врядування та готовність до навчання), фреймворковому (координаційні структури й механізми зворотного зв’язку) та методному (практики адаптації, що реалізуються у циклах постійного поліпшення). Для підсилення практичної релевантності наведено емпіричну ілюстрацію на основі анонімізованих релізних даних п’яти Scrum-команд за 2025 рік, зібраних у фінансовому домені: метрик Velocity, Throughput, Lead Time, CRS, кількості дефектів, а також показників AI Adoption & Engagement і AI Tools Daily Usage. Спостережувані патерни вказують на можливе зниження волатильності навчання та скорочення затримок зворотного зв’язку за умов вищої щільності використання ШІ-інструментів (AI sensing density): у пізніших циклах зменшується варіативність delivery-метрик між релізами, рідше фіксуються виражені сплески CRS та пізно виявлені дефекти, при цьому середні значення продуктивності можуть залишатися стабільними. Отримані результати підтримують внутрішню узгодженість DEAM і уточнюють, що ключовою цінністю ШІ є не прискорення “виходу”, а підвищення стабільності навчання та керованості адаптації. Обмеженням дослідження є одноорганізаційний контекст і ілюстративний (не підтверджувальний) характер емпіричного аналізу; подальші дослідження мають включати міжорганізаційні порівняння, кількісну валідацію конструктів та аналіз модераторів (довіра до ШІ, психологічна безпека, політики врядування).

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРІОРИТЕЗАЦІЇ ПРОЄКТІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ІНТЕГРОВАНОГО РИЗИК-ОРІЄНТОВАНОГО МЕТОДУ ПРИОРИТИЗАЦІЇ ПРОЄКТІВ (IROPPM): КЕЙС-СТАДІЇЇ ВЕЛИКОЇ ІНЖЕНЕРНО-СЕРВІСНОЇ КОМПАНІЇ

Юрій Черненко, Анна Строга — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Актуальність теми дослідження зумовлена зростаючою складністю управління портфелями проєктів в інженерно-сервісних організаціях, де традиційні фінансово-центровані моделі пріоритезації не враховують каскадні ефекти ризику, стратегічну відповідність та екологічно-соціальні виміри цінності проєктів. Метою дослідження є розробка та пілотна апробація інтегрованого ризик-орієнтованого методу пріоритезації проєктів (IROPPM), що поєднує фінансові метрики, стратегічну відповідність, екологічно-соціальні фактори та оцінку ризиків в єдиному індексі пріоритету. Методологія дослідження ґрунтується на парадигмі багатокритеріального прийняття рішень: IROPPM використовує калібрування нечіткою логікою для пом’якшення суб’єктивних розбіжностей, метод аналізу ієрархій (МАІ) для виведення вагових коефіцієнтів та моделювання методом Монте-Карло для оцінки ризиків. У пілотному застосуванні на базі великої української інженерно-сервісної компанії, що обробляє понад 200 щоденних заявок на обслуговування, метод було впроваджено через інтегровану ERP-BPMS платформу, яка забезпечує дані в реальному часі з фінансових записів та операційних процесів. Результати для 50 оцінених проєктів свідчать про статистично значуще перегрупування портфеля (p<0,05 за парним тестом Вілкоксона): близько 60% ініціатив змінили ранги більш ніж на дві позиції, що відповідає орієнтовному 15% покращенню відповідності організаційним цілям та приблизно 12% зниженню ризикового впливу за оцінками експертної групи. Перспективи подальших досліджень включають інтеграцію алгоритмів машинного навчання для динамічного оновлення вагових коефіцієнтів, масштабування методу на більші портфелі та тестування в альтернативних доменах. Отримані результати мають практичне значення для сервісних компаній житлово-комунального господарства, де пріоритезація проєктів нерозривно пов’язана з управлінням фінансовими ризиками та ефективністю операційної диспетчеризації.

КРИЗОВИЙ PR ЯК ЧАСТИНА МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ БРЕНДУ

Ірина Мала — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретико-прикладний аналіз кризового PR як системоутворюючого елементу маркетингової стратегії бренду в умовах цифровізації комунікаційного простору, зростання репутаційних ризиків і підвищеної інформаційної турбулентності. Обґрунтовано, що в сучасній парадигмі інтегрованих маркетингових комунікацій кризовий PR виходить за межі реактивної моделі реагування на негативні події та трансформується у стратегічний механізм управління брендовою стійкістю, довірою аудиторій і конкурентоспроможністю компанії. Проаналізовано еволюцію підходів до розуміння кризових комунікацій — від інструменту локалізації негативу до складової стратегічного бренд-менеджменту. Доведено, що кризові події безпосередньо впливають на маркетингові показники діяльності підприємства: рівень лояльності споживачів, показники залученості, динаміку попиту, частку ринку та фінансові результати. У роботі акцентовано увагу на необхідності інтеграції антикризових PR-інструментів у систему маркетингової аналітики, що дозволяє оцінювати їхній вплив через відповідні KPI — тональність згадувань, охоплення, рівень довіри, показники утримання клієнтів і поведінкові реакції аудиторій. Особливу увагу приділено цифровому контексту функціонування брендів, у якому соціальні медіа виступають одночасно каналом поширення репутаційних ризиків і платформою для формування довіри. Підкреслено, що швидкість реагування, прозорість повідомлень, узгодженість наративів і персоналізована взаємодія в digital-середовищі є ключовими факторами ефективності кризового PR. На основі системного підходу визначено багаторівневу природу інтеграції кризових комунікацій у маркетингову модель бренду — репутаційну, поведінкову, брендингову та стратегічну. У статті узагальнено сучасні наукові дослідження та практичні кейси, зокрема в українському соціально-економічному контексті, що характеризується підвищеним рівнем невизначеності. Доведено, що кризовий PR у таких умовах виконує не лише функцію мінімізації репутаційних втрат, а й стає інструментом стратегічної адаптації та посилення брендової цінності через соціально відповідальне позиціонування. Обґрунтовано, що ефективність кризового PR визначається ступенем його інтегрованості в загальну маркетингову стратегію, узгодженістю з ціннісним позиціонуванням бренду та використанням аналітичних механізмів моніторингу інформаційного середовища. Зроблено висновок, що кризовий PR у сучасних умовах є невід’ємною складовою стратегічного управління брендом, яка забезпечує його адаптивність, комунікаційну узгодженість та довгострокову конкурентну стійкість.

ОЦІНКА РИЗИКІВ У ПРОЦЕСІ ВПРОВАДЖЕННЯ УДОСКОНАЛЕНОЇ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ РИЗИКАМИ У ВИПРОБУВАЛЬНІЙ ЛАБОРАТОРІЇ

Вадим Чурилін — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Об'єктом дослідження є процес впровадження удосконаленої моделі управління екологічними ризиками у випробувальній лабораторії та оцінка ризиків, які виникають. У статті розглянуто проблему підвищення ефективності управління екологічними ризиками у випробувальних лабораторіях, де зростаюча складність технологічних процесів і посилення вимог міжнародних стандартів акредитації потребують розробки нових підходів до ідентифікації та мінімізації потенційних загроз. Метою дослідження визначено оцінку ризиків у процесі впровадження удосконаленої моделі управління, яка ґрунтується на використанні інтегрального індексу ризику та алгоритмів прогнозування динаміки його зміни. Наукова новизна роботи полягає у застосуванні комплексного підходу, що поєднує математичне моделювання, класифікацію рівнів ризику та інструменти штучного інтелекту для підвищення точності та результативності управлінських рішень. У процесі дослідження інтегральний індекс ризику використано як універсальний показник, що дозволяє агрегувати різнорідні параметри небезпек у єдину систему оцінювання, а експоненційна модель його зниження продемонструвала довгострокову тенденцію до зменшення загального рівня ризику. Запропонована шкала класифікації ризиків надала можливість визначати пріоритетні напрями управлінського впливу та здійснювати оптимальний розподіл ресурсів. Додатковим результатом стала інтеграція алгоритмів машинного навчання (Random Forest, XGBoost, LSTM), що забезпечила підвищення точності прогнозування ризикових сценаріїв і дозволила виявити приховані взаємозв’язки між екологічними факторами. Це підтвердило доцільність застосування інтелектуальних технологій у сфері екологічного менеджменту. Доведено, що практична значущість запропонованої моделі для забезпечення надійності та стійкості функціонування випробувальних лабораторій, а також її відповідність сучасним вимогам екологічної безпеки та міжнародним стандартам. Отримані результати можуть бути використані як основа для розробки систем управління ризиками у промислових і критично важливих об’єктах, що відкриває перспективи для подальших міждисциплінарних досліджень у напрямі цифровізації та інтелектуалізації екологічного управління.

МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ МАКРОРІВНЕВИХ ЧИННИКІВ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ЖИТТЄЗДАТНІСТЮ КОМПАНІЙ

Кирило Моісеєв — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження зумовлена зростанням рівня глобальної економічної невизначеності, геополітичних ризиків та системних криз, що істотно посилюють залежність життєздатності компаній від макрорівневих умов функціонування. В умовах воєнних, фінансових та інституційних шоків антикризове управління бізнесом виходить за межі мікрорівня та потребує урахування країнової резильєнтності, якості державного управління й інфраструктурної спроможності економіки. Попри значну кількість наукових досліджень, методичні підходи до оцінювання макрорівневих чинників антикризового управління залишаються фрагментарними та недостатньо інтегрованими.Метою статті є формування методичного підходу до оцінювання макрорівневих чинників антикризового управління життєздатністю компаній на основі поєднання інституційних та інфраструктурних показників країнового розвитку. Методологічну основу дослідження становлять системний та структурно-функціональний підходи, порівняльний міжкраїновий аналіз, багатовимірні статистичні методи та економетричне моделювання. У роботі використано індикатори Worldwide Governance Indicators та FM Global Resilience Index, здійснено дескриптивний, кореляційний, факторний (PCA) і регресійний аналіз на вибірці з 11 країн із різним рівнем доходу. У результаті дослідження виявлено статистично значущий зв’язок між якістю інституційного середовища та рівнем країнової резильєнтності, а також підтверджено вагомий вплив інфраструктурних чинників на здатність економік протистояти кризовим шокам. Доведено, що рівень доходу країни не є визначальним чинником життєздатності компаній без належної інституційної та інфраструктурної спроможності. Встановлено, що для України інституційні та інфраструктурні обмеження суттєво знижують потенціал антикризового управління бізнесом. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням вибірки країн, використанням динамічних панельних моделей та поглибленим аналізом взаємозв’язку макрорівневих чинників і корпоративних стратегій резильєнтності.

ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ІНОЗЕМНИХ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ (НУО): ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Максим Оліферовський — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено підходи до управління конфліктами в іноземних неурядових організаціях (НУО) та потенціал стосовно застосування цих підходів в українських НУО. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена зростаючою роллю організацій громадянського суспільства в Україні в умовах війни, інституційної трансформації та зростання потреб донорів, що супроводжується зростанням внутрішньо організаційної напруженості та конфліктів. Особливу увагу привертає те, що малі та середні українські НУО працюють в умовах обмежених ресурсів, високого емоційного стресу, гібридних волонтерсько-професійних команд та нестабільного фінансування, що вимагає ефективних, але водночас доступних механізмів управління конфліктами. Метою даної статті є систематизація та порівняльний аналіз підходів до управління конфліктами, які використовуються в іноземних малих і середніх НУО, з визначенням умов їхньої ефективності та потенціалу адаптації в українських громадських організаціях. Методологічною основою дослідження стали методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, методи систематизації та узагальнення, метод опитування. Отримані наукові результати полягають в систематизації основних підходів до управління конфліктами в іноземних малих та середніх НУО, а також визначені сильних сторін, обмежень та умов ефективності цих підходів. Запропоновано використання комбінованих підходів, як найбільш ефективних, за умов підтримки керівництвом та інтеграції в повсякденну організаційну практику. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання узагальненого міжнародного досвіду для розробки адаптованих систем управління конфліктами в українських НУО. Перспективи подальших досліджень пов'язані з емпіричним тестуванням ефективності індивідуальних підходів в українському соціокультурному контексті, воєнному стресі, змішаних командах, а також з аналізом їхнього впливу на стабільність організації, згуртованість і утримання персоналу.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РОЛЬ В ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ АКТИВІВ БАНКУ І УПРАВЛІННІ ПРОБЛЕМНИМИ АКТИВАМИ

Олександр Алефіренко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в умовах підвищеної макроекономічної невизначеності та волатильності, задача забезпечення фінансової стійкості банківської системи і кожного окремого банку набуває критичного значення. Традиційна модель банківського бізнесу, орієнтована на кредитування, стикається із суттєвим зростанням частки проблемних активів (NPL), що негативно впливає на ліквідність та капіталізацію фінансових установ. У цьому контексті інвестиційна політика, включаючи управління портфелем цінних паперів, ліквідними резервами та іншими інвестиційними інструментами, дедалі частіше виконує не лише дохідну, а й балансуючу функцію: підтримує ліквідність, компенсує втрати від кредитного ризику та створює додаткові фінансові можливості для роботи з проблемною заборгованістю. Метою статті є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо формування інвестиційної політики банку як інструменту оптимізації структури його активів та ефективного управління проблемною заборгованістю. Методологічну основу дослідження становлять методи логічного узагальнення та синтезу, системний підхід, а також статистичний аналіз показників діяльності банківського сектору України. В роботі використано методи порівняння для оцінки ефективності різних видів інвестиційної політики.У статті доведено, що інвестиційна політика банку в сучасних умовах виконує роль компенсаторного механізму, який дозволяє нівелювати негативні наслідки накопичення проблемних активів. Автором класифіковано основні види інвестиційних стратегій та визначено їхній вплив на показники ліквідності та прибутковості. Доведено високу ефективність сек’юритизації як механізму, що поєднує залучення інвестиційного капіталу з процесом очищення балансу від проблемних кредитів. На прикладі успішної реалізації проєктів "Sunrise" групи Piraeus Bank (Греція) обґрунтовано, що трансформація портфелів NPL у структуровані цінні папери дозволяє радикально оптимізувати структуру активів, знижуючи рівень кредитного ризику без втрати операційної ліквідності. Виявлено, що активне використання інструментів інвестиційної політики дозволяє банку підтримувати норматив адекватності капіталу навіть за умови погіршення якості кредитного портфеля, забезпечуючи операційну стійкість згідно з вимогами НБУ та міжнародних стандартів.

ЯКІСТЬ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК СИСТЕМНА ВЛАСТИВІСТЬ: ВИМІРИ, МЕХАНІЗМИ, УПРАВЛІНСЬКІ ОРІЄНТИРИ

Дмитро Нечипорук — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті запропоновано інтерпретацію якості шкільної освіти як емерджентної системної властивості, що виникає із взаємодії структурних, процесуальних, середовищних, мотиваційних та ціннісних елементів шкільної організації. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена тим, що сучасні підходи до оцінювання якості шкільної освіти переважно зосереджені на результатах навчання, тоді як системний характер її формування в шкільній організації потребує глибшого теоретичного осмислення. Метою статті є теоретичне обґрунтування якості шкільної освіти як системної властивості й аналіз механізмів її формування на різних рівнях складності організації школи. Методи дослідження: системний аналіз, теоретичне узагальнення, структурно-функціональний підхід, контент-аналіз наукових публікацій. Отримані наукові результати полягають у тому, що в статті визначено якість шкільної освіти як емерджентну системну властивість та обґрунтовано багаторівневий характер її формування в межах шкільної організації. На основі аналізу законодавчих документів і наукових підходів показано суперечність між результатно-нормативним визначенням якості та ціннісно зорієнтованими цілями загальної середньої освіти, а також окреслено обмеження перенесення класичних виробничих моделей управління якістю в освітній контекст. Запропоновано використання системної типології К. Боулдінга для опису школи як багаторівневої системи; на кожному рівні (структурному, процесуальному, кібернетичному, адаптивному, генетично-суспільному, когнітивному, особистісному й організаційному) визначено, як формується якість та які управлінські впливи є релевантними. Показано, що ефективне управління якістю потребує узгодження цих рівнів, зокрема врахування ролі освітнього середовища, організаційної культури й парадигмальних уявлень про призначення освіти. Наголошено на розриві між задекларованою в офіційному дискурсі суб’єктнісно орієнтованою парадигмою та практиками контролю відповідності, що домінують у багатьох школах, і запропоновано розглядати здатність системи зменшувати цей розрив як один із ключових індикаторів культури якості. Перспективи подальших досліджень полягають у створенні підґрунтя для подальшої розробки управлінських технологій забезпечення формування якості шкільної освіти в логіці системної складності.

ВПЛИВ ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ НА РЕЗУЛЬТАТИ ВИМІРЮВАННЯ ЛОЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ МЕТОДОМ EMPLOYEE NET PROMOTER SCORE

Андрій Копил — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено вплив зовнішніх факторів (таких як війна, відсутність базових комунальних послуг, нічні терористичні атаки тощо) на результати вимірювання лояльності працівників організацій за допомогою методу Employee net promoter score (eNPS), а також інструменти та заходи, які можуть пояснити існуючі відхилення та покращити точність отриманих результатів. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена поточною економічною та демографічною ситуацією в Україні, що оцінюється більшістю представників реального сектору економіки як «ресурсна криза». Особливу увагу привертає негативна ситуація на ринку праці України, що посилилась у вересні 2025 року із прийняттям рішення про дозвіл виїзду за кордон чоловікам віком до 22 років. Пошук нових працівників та утримання існуючих є одним найбільших викликів для бізнесу, що вимагає від організацій розуміння реального рівня лояльності працівників, запровадження нових інструментів та практик щодо підвищення лояльності працівників, а також управління цією лояльністю. Метою даної статті є дослідження методу eNPS в умовах війни та впливу на працівників багатьох нестандартних зовнішніх явищ, що, в свою чергу, можуть впливати на результати вимірювання рівня лояльності працівників організації і, як наслідок, надавати неточну інформацію керівникам організацій. Таким чином, ще однією метою даної статті є надання практичних рекомендацій щодо перевірки результатів, отриманих за допомогою методу eNPS. Методологічною основою дослідження стали методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, методи систематизації та узагальнення, метод опитування. Отримані наукові результаті полягають у поглибленні теоретичних засад щодо впливу зовнішніх факторів на точність результатів, отриманих за допомогою методу eNPS. Запропоновано інструмент перевірки отриманих результатів. За результатами опитування 40 респондентів підтверджено гіпотезу, що зовнішні фактори можуть суттєво впливати на точність результатів, отриманих за допомогою методу eNPS, щодо рівня лояльності працівників організації. Перспективи подальших досліджень полягають в поглибленому аналізі впливу зовнішніх факторів на результати вимірювання лояльності працівників організацій за допомогою методу eNPS, а також інших методів, що гуртуються на опитуванні працівників, розробці методичних рекомендацій щодо використання організаціями методу eNPS в умовах війни та комплексною ресурсної кризи, аналізу результатів вимірювання лояльності працівників організацій та їх перевірки.

НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ НОВИХ ПІДХОДІВ ДО МЕТОДІВ ТРАДИЦІЙНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Валерій Карпов — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто сучасні тенденції та перспективи регулювання дипломатичного протоколу та етикету, проаналізовано визначення його поняття. Зазначено, що більшість визначень зводиться до того, що дипломатичний протокол характеризується як спільність певних традицій, умовностей та правил, яких дотримується дипломатична служба кожної держави при реалізації різних зовнішньополітичних заходів. Якісно інше визначення наведено в західних джерелах: правилам протоколу слід підкорятися, а їх умисне порушення може розцінюватися як демонстрація недовіри дипломату. Встановлено, що основними принципами дипломатичного протоколу є принцип міжнародної ввічливості, взаємності, а його правовим фундаментом є Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 1961 року, як основне джерело дипломатичного права. Дійшли висновку, що комплексних загальноприйнятих норм дипломатичного протоколу та етикету на міжнародному рівні не прийнято. Як результат, наслідки окремих порушень правил дипломатичного протоколу визначаються як умовні. Констатовано, що дипломатичний протокол є невід‘ємною складовою дипломатії, її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція (акт, захід) держави та якої дотримуються її представництва чи представники. Підкреслено, що зміни протокольних норм в умовах сьогодення є своєрідний мілітарний дрес-код українських політиків: він використовується для вираження своєї позиції під час міжнародних переговорів. Здійснено аналіз нормативно-правового забезпечення функціонування закордонних дипломатичних установ України, короткий огляд їх кадрового складу. Підкреслюється значимість використання професійних перекладачів у дипломатичній практиці, що сприятиме усуненню виникнення певних непорозумінь у міжнародних відносинах. Акцентовано увагу на запровадженні нової форми візитів у протокольній дипломатичній практиці: спілкування лідерів держав, як зустріч "без краваток", практики проведення переговорів з окремих питань за участю неформальних делегацій, представників країн, які не займають офіційних посад в урядових структурах. З огляду на зазначене, автором робиться висновок про необхідність внесення змін та посилення вимог щодо нормативно-правових документів з питань дипломатичного протоколу та дипломатичної етики. Вплив глобалізаційних процесів та впроваджений досвід України на зміни в традиційній дипломатії потребують подальшої розвідки та наукових досліджень з викладеної проблеми.

МЕДІАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ МЕНЕДЖМЕНТУ: ВІД ІСТОРИЧНИХ ВИТОКІВ ДО КОРПОРАТИВНОЇ ПРАКТИКИ

Мирослава Василюк, Діана Левченко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Актуальність теми обґрунтовується тим, що наразі існує багато причин звернення до позасудових форм вирішення конфліктів, серед яких інститут медіації посідає особливе місце. Медіація як інструмент примирення має довгу історію, а самі процедури примирення, що стали можливими завдяки суб’єктності особи через розрив її з родовим устроєм, складались природньо. Названі причини вказують на необхідність глибокого й детального вивчення історії медіації із застосуванням панорамного та хронологічного критеріїв. Метою наукової статті є комплексне осмислення історичних витоків медіації та особливостей її впровадження у сучасну корпоративну практику як інструменту менеджменту конфліктів. Для реалізації мети, використано наступні методи наукового пізнання: метод історичного аналізу; метод узагальнення та систематизації; метод системного аналізу; функціональний метод. Зроблено огляд зародження і становлення медіації у сучасному її розумінні, проаналізовано відмінності медіаційних шкіл країн англо-саксонської та романо-германської правових сімей. Проаналізовано процес запровадження процедур примирення в Україні (на прикладі внесеного Цивільного процесуального кодексу України інституту врегулювання спору за участю судді), зроблено висновки щодо його ефективності. Виділено тенденції медіації в бізнес відносинах в Україні, адже, на тлі проблем із виконанням рішень та слабкої суспільної довіри, корпоративний сектор змінюється на середовище, у якому працюють краще через внутрішні стимули (кар’єрні, контрактні, репутаційні, економічні тощо), і медіація потенційно формує локальну правову культуру виконання домовленостей, яка з часом може масштабуватися через ринок праці, професійні спільноти та стандарти корпоративного управління. Враховуючи історичні ретроспективи, визначено, що сучасною тенденцією в Україні є перехід від нормативного закріплення інституту медіації до управлінського підходу менеджменту конфліктів. Відтак важливим напрямком наукових викликів має стати питання – як саме медіація працює в системі менеджменту. Підкреслюється, що сучасна корпоративна практика дедалі частіше використовує медіацію як інструмент менеджменту. У корпоративному вимірі особливо важливим є розмежування медіації, як приватної добровільної процедури, та судової процедури врегулювання спору. Відповідно, функції медіації в системі менеджменту, спрямовані на зменшення різного роду ризиків (юридичних, кадрових, репутаційних тощо), організаційний розвиток, якісний HR-менеджмент та корпоративне врядування. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розробленні прикладних моделей інтеграції медіації в систему корпоративного управління українських підприємств, у вивченні галузевої специфіки застосування медіації в приватному секторі, а також у дослідженні критеріїв оцінювання її ефективності в діяльності організацій.

УДОСКОНАЛЕННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЯК ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Олена Тютюник, Оксана Демченко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

В статті розглянуто напрями удосконалення операційних процесів у підприємств легкої промисловості, що є критично важливим для забезпечення конкурентоспроможності в сучасних умовах. Визначено характерні проблеми галузі, які є типовими для малого та середнього виробництва, а саме: високий рівень простоїв обладнання, значні витрати часу на переналагодження машин, високий рівень браку продукції та надмірна залежність від людського фактору. Актуальність дослідження посилюється під впливом військової агресії, яка призвела до руйнування логістичних ланцюгів та дефіциту ресурсів. Підтвердження цього є у сучасних публікаціях з питань управління ланцюгами постачання в умовах криз. Тому підвищення операційної ефективності без значних капітальних інвестицій стає необхідною умовою для виживання та подальшого розвитку виробництв. Метою дослідження є обґрунтування необхідності та доцільності застосування методів операційної досконалості (Operational Excellence) для підвищення ефективності роботи. Теоретичну основу становлять принципи бережливого виробництва (Lean Manufacturing), які фокусуються на усуненні всіх видів втрат (Muri, Muda, Mura), тотального управління якістю (TQM) та швидкого переналагодження SMED. Особлива увага приділена методу мультимоментних спостережень (Work Sampling)- статистичному засобу вимірювання структури використання робочого часу та точного розрахунку непродуктивних втрат. Для виявлення найкритичніших місць застосовується теорія обмежень (TOC), це дозволяє сфокусувати управлінські зусилля на ключовому «вузькому місці» (Constraint). Отримані наукові результати щодо сучасних тенденцій діяльності підприємств легкої промисловості, які стикаються з типовими проблемами: простої обладнання, значних витрат на переналагодження, брак продукції та залежність від людського фактору. Перспективи подальших досліджень пов’язані з актуальністю застосування методів операційної досконалості (Lean, Kaizen, TPM, SMED) у поєднанні з теорією обмежень (ТОС) та мультимоментними спостереженнями для зменшення втрат часу, створення основи для системного розвитку та забезпечення достовірної бази даних для прийняття рішень. Зроблено висновок, що системне удосконалення операційних процесів у поєднанні з TOC та мультимоментними спостереженнями є ключовим фактором конкурентоспроможності підприємств у сучасних умовах.

МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ЗРІЛОСТІ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛОГІСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Тарас Муха, Надія Попова — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена розробці методичного підходу до оцінювання рівня зрілості цифрової трансформації логістичних процесів підприємства в умовах четвертої промислової революції. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою роллю цифровізації у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств та відсутністю уніфікованих інструментів оцінювання цифрової зрілості логістичних систем, що враховували б специфіку інтеграції корпоративних інформаційних систем класу ERP, WMS та TMS. Проблема посилюється швидким розвитком хмарних технологій та SaaS-рішень, які трансформують традиційні підходи до управління логістичними операціями. Метою дослідження є систематизація існуючих моделей зрілості цифрової трансформації та розробка комплексного методичного підходу до оцінювання рівня зрілості логістичних процесів підприємства із застосуванням математичного інструментарію. Методологія дослідження базується на порівняльному аналізі провідних моделей зрілості, синтезі критеріїв та індикаторів, математичному моделюванні із застосуванням формул агрегування рівнів зрілості та прогнозуванні траєкторії цифрової трансформації. Наукова новизна полягає у розробці комплексної п'ятирівневої моделі оцінювання цифрової зрілості, яка інтегрує чотири ключові виміри: технологічну інфраструктуру, процесну зрілість, організаційну готовність та стратегічне вирівнювання. Запропоновано оригінальну формулу розрахунку Інтегрального індексу цифрової зрілості логістики та прогнозну модель траєкторії цифрової трансформації на основі логістичної функції. Проведено апробацію моделі на гіпотетичній вибірці підприємств різних галузей та масштабів. Практичне значення результатів полягає у можливості застосування моделі для діагностики поточного стану цифровізації, ідентифікації розривів зрілості між функціональними підрозділами, формування дорожньої карти трансформації та обґрунтування інвестицій у цифрові технології. Перспективи подальших досліджень включають емпіричну валідацію моделі на репрезентативній вибірці українських підприємств та адаптацію критеріїв для специфічних галузей економіки.

МОДЕЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ПРОТИДІЇ ЕКОЛОГІЧНИМ ТА ЕПІДЕМІЧНИМ ЗАГРОЗАМ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ЕМПІРИЧНА ВЕРИФІКАЦІЯ

Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано актуальність дослідження психологічної готовності студентської молоді до протидії екологічним та епідемічним загрозам, що зумовлена зростанням їх масштабів, складності та впливу на життєдіяльність особистості в умовах соціальної нестабільності та глобальних викликів. Наголошено на необхідності комплексного вивчення психологічних механізмів, ресурсів і чинників, які забезпечують ефективну адаптацію та активну поведінку молоді в ситуаціях ризику. Метою дослідження є розробка теоретичної моделі психологічної готовності студентів до протидії екологічним та епідемічним загрозам та її емпірична верифікація. У дослідженні використано комплекс психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення мотиваційного, когнітивного, емоційного, диспозиційного та операційного компонентів готовності. Емпіричне дослідження проведено на вибірці студентської молоді (n = 502) із застосуванням методів описової статистики та експлораторного факторного аналізу. У результаті дослідження розроблено структурну модель психологічної готовності, що включає п’ять взаємопов’язаних компонентів. Емпірично встановлено п’ятифакторну структуру готовності, яка охоплює екологічну мотивацію, тривожно-когнітивні реакції, позитивне мислення та ресурсний спосіб життя, психологічний добробут і проактивність, а також світоглядну гнучкість. Визначено, що ключову роль у забезпеченні готовності відіграють смисложиттєві орієнтації, позитивне мислення та альтруїстичні мотиви. Виявлено часткову невідповідність теоретичної та емпіричної моделей, зокрема відсутність операційного компоненту як самостійного фактору. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розробки освітніх і психологічних програм підвищення готовності студентської молоді до дій в умовах загроз. Перспективи подальших досліджень пов’язані з уточненням операційного компоненту готовності, розробкою інтервенційних моделей та вивченням динаміки психологічної готовності в умовах тривалих криз.

ПСИХОЕМОЦІЙНІ СТАНИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НА ЕТАПІ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Галина Радчук, Галина Гончаровська — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу особливостей психоемоційних станів військовослужбовців в умовах медико-психологічної реабілітації. Метою статті є теоретичне та емпіричне дослідження психологічних особливостей психоемоційних станів військовослужбовців у період медико-психологічної реабілітації. З’ясовано, що війна створює нові виклики для психічного здоров’я людей, вимагаючи від них не лише фізичної витривалості, але й психологічної стійкості для протистояння глибоким емоційним потрясінням та стресовим ситуаціям, особливо для військових, які отримали бойові та психологічні травми. Психоемоційні стани як комплексні прояви особистості, які завжди мають свої причини, впливають на рівень мобілізації та активності особистості, сприяють або перешкоджають продуктивній психічній діяльності. Доведено, що в умовах війни проблеми психоемоційних станів військовослужбовців в період медико-психологічної реабілітації можуть набувати хронічного характеру та значно погіршувати якість їх життя і призводити до психосоматичних порушень.

У результаті проведеного емпіричного дослідження на підставі використання комплексу взаємнодоповнювальних психодіагностичних методик з’ясовано, що майже половина військовослужбовців переживає високий рівень реактивної тривожності, а третина – особистісної тривожності. Основними домінуючими емоціями військовослужбовців в період медико-психологічної реабілітації є гнів, страх, сум, тривога, а також інтерес. Водночас переважає низький рівень самопочуття та загальної активності. Ці стани можуть мати серйозні наслідки для емоційної та психологічної стабільності військових. Тому розуміння емоційного реагування як стану має суттєве значення для психотерапевтичних втручань на етапі їх відновлення після медикаментозного лікування та успішної адаптації в цивільному житті.

СТИГМЕРГІЯ ЯК МІКРОМЕХАНІЗМ КОГНІТИВНИХ ІНТЕРФЕЙСНИХ ЗСУВІВ У ВИЩІЙ ОСВІТІ: ЕКОЦЕНТРОВАНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАСИЛІТАТИВНИЙ ПІДХІД

Павло Лушин, Яна Сухенко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Зростаюча невідповідність між лінійними моделями організації навчального процесу та реальною динамікою когнітивних процесів у навчальних групах потребує нових теоретичних інструментів для опису самоорганізації в університетській авдиторії. Стаття досліджує стигмергію – механізм непрямої координації через сліди в середовищі – як мікромеханізм когнітивних інтерфейсних зсувів у вищій освіті. Мета – концептуалізувати стигмергію як механізм переходу навчальної групи між інтерпретативними рамками та переосмислити позицію викладача-фасилітатора як картографа стежок бажання (desire paths) у вимірах екоцентрованої психологічної фасилітації (ECPF). Методологія поєднує теоретичний синтез та концептуальний аналіз, інтегруючи біологічну теорію стигмергії (Grassé, 1959; Heylighen, 2016a), теорію когнітивних інтерфейсів (Hoffman, 2019), концепції розподіленого пізнання (Hutchins, 1995) та ECPF (Lushyn & Sukhenko, 2025a, 2025c). На матеріалі модифікованих ілюстративних ситуацій, що відбувалися занятях курсів психології та філософії освіти ідентифіковано п'ять типів стигмергічних слідів – запитання, емерджентна функціональна експертиза, мовчання як ритмічний маркер, латентний слід та зараження форматом – та відповідні когнітивні інтерфейсні зсуви. Урбаністичний феномен desire paths запропоновано як узагальнюючу метафору, що структурує модель стигмергічного зсуву з чотирьох фаз: розрив, пошук, формування, інтеграція. Роль фасилітатора переосмислено через чотири функції: виявлення нових стежок, введення каліброваного дисонансу, підтримка розвилок без передчасного закриття та захист екосистеми стежок. Показано, що принципи ECPF є не лише етичними настановами, а й описом механізму стигмергічної координації в освітньому середовищі. Перспективи пов'язані з емпіричною верифікацією моделі та розробкою інструментів AI-підтримки стигмергічної фасилітації.

СТАНОВЛЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЛЮДИНИ В ПРОЦЕСІ ОНТОГЕНЕЗУ

Ольга Петрунько — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано сутність традиційних та новітніх наукових уявлень про мотиваційну сферу особистості та розвиток цієї сфери в онтогенетичній історії людини. З’ясовано, що, на відміну від традиційних уявлень, мотиваційна сфера особистості і мотивація (як центральне утворення цієї сфери) не є сталим психологічним конструктом, локалізованим у свідомості людини. Скоріше це динамічний процес, який зачіпає всі сфери існування людини: 1) психіку в усіх її вимірах; 2) свідомість як головний чинник контролю за перебігом життя людини; 3) тіло з усіма його соматичними маркерами комфорту та дискомфорту; 4) соціальне оточення з його нормами-рамками з приводу належного й неналежного та відповідним набором санкцій за дотримання чи недотримання наявних норм. Акцентовано увагу на ролі мотивації як системного чинника розвитку і діяльності людини від народження до завершального етапу її життєвої історії та визначено ключове значення мотивації для успішної соціалізації й інкультурації дитини в соціальну ситуацію її розвитку та в широкий простір її соціального буття. Показано, що базовим і найсензитивнішим періодом формування мотиваційної сфери є період дошкільного дитинства, коли повною мірою активується й реалізується необхідний віковий потенціал для цього, і що саме в цей час у психіці дитини актуалізується більшість психологічних новоутворень, здатних цей потенціал розгорнути, посилити і зміцнити. Проаналізовано чинники та механізми формування мотиваційної сфери дитини, успадковані нею від народження, та чинники впливу на цей процес референтного соціального оточення, серед яких особливе значення відведено якісній емоційній комунікації дитини з її оточенням. Показано, що: 1) без якісного емоційного обміну з соціальним оточенням, особливо з близькими дорослими, формування «якісної» мотивації практично неможливе: емоції є необхідним фундаментом для формування мотивації; 2) брак емоційно-мотиваційного розвитку в дошкільному дитинстві негативно позначається на якості мотиваційної сфери особистості впродовж усього її подальшого, в т.ч. і дорослого життя. Представлено й обгрунтовано розроблену згідно з традиціями вітчизняної психології онтогенетичну модель розвитку мотиваційної сфери особистості від народження до пізньої зрілості, яка презентує рух мотиваційного розвитку в напрямку від імпульсивного відреагування на стимули оточення (у найбільш ранньому дитинстві) до свідомих, осмислених реагувань індивіда на різних рівнях його психологічної зрілості на стимули і вимоги соціального оточення. Показано, що така комунікація може бути успішною лише в разі, якщо вона узгоджена дорослими з онтогенетичними потребами та віковими психологічними новоутвореннями дитини. У разі неузгодження формується неякісна, викривлена мотивація, і це становить серйозні проблеми особистого та соціального характеру, в т.ч. проблеми міжособистісної, професійної та інших видів взаємодії між людьми, які виходять за межі дошкільного віку у простір дорослого життя учасників соціальної комунікації і можуть виявлятися як хронічні мотиваційні конфлікти та інші психологічні проблеми.

МІЖНАРОДНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ МОЛОДІ ЗІ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ

Ольга Васильченко, Ольга Дишкант, Дар'я Музика — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Штучний інтелект (ШІ) став невід’ємною складовою повсякдення: молодь дедалі частіше залучає інструменти ШІ до навчання, роботи та вирішення побутових завдань. Водночас результати досліджень вказують на ризики формування деструктивної або надмірної референтності до ШІ, що загрожує зниженням рівня критичного мислення та появою адиктивних поведінкових патернів. У цьому контексті вивчення того, як молодь концептуально позиціонує ШІ щодо реальних соціальних партнерів, є критично важливим для калібрування довіри та прогнозування трансформацій у міжособистісній взаємодії під впливом відносин «людина – ШІ».Метою дослідження було визначити місце ШІ у семантичному просторі сприйняття молоді у двох культурних контекстах (Україна та Італія), а також зіставити позиціонування ШІ з двома соціально значущими об’єктами – «другом» та «ворогом». Дві групи респондентів (Україна: n = 63; Італія: n = 63; вік 18-30 років, M = 22) взяли участь в онлайн-оцінюванні ШІ, «друга» та «ворога» за методикою семантичного диференціала (24 біполярні пари прикметників; шкала від 1 до 7). Для кожного об’єкта в обох культурних групах окремо проведено аналіз головних компонент (PCA) із застосуванням варимакс-ротації (загалом шість рішень). Компоненти відбиралися за критерієм Кайзера ( λ > 1), а значущими вважалися факторні навантаження | f | ≥ 0,40. В обох культурах оцінка ШІ структурувалася за окремими соціально-моральними та інструментальними вимірами, проте домінантні смислові осі виявилися відмінними. В українській вибірці провідний компонент сприйняття ШІ акцентував на аспектах довіри та безпеки, тоді як в італійській – домінувала репрезентація ШІ як більш спокійного та керованого інструмента. В обох групах ШІ чітко диференціювався від людських постатей через параметри штучності та зниженої емоційності. Структури образів «друга» та «ворога» продемонстрували когерентний контраст між підтримкою/ресурсністю та моральною загрозою, при цьому в репрезентації «ворога» спостерігалася культурно специфічна інтеграція девальвації його компетентності. Обмеженнями роботи є помірний обсяг вибірки та поперечний зріз дослідження (cross-sectional design). Майбутні розвідки мають бути спрямовані на перевірку стабільності цих семантичних структур на більших і різноманітніших вибірках із врахуванням контекстуальних чинників (якість офлайн-соціалізації, соціальний статус, міцність мереж дружніх зв’язків). Також доцільно дослідити, чи виступають індивідуальні особливості (зокрема емоційний інтелект) буфером проти ризиків, пов’язаних з інтенсивним використанням ШІ.

ПРОФЕСІЙНА СТІЙКІСТЬ ПСИХОТЕРАПЕВТА В УМОВАХ СПІЛЬНОЇ ТРАВМИ ВІЙНИ: ФЕНОМЕНОЛОГІЯ, РИЗИКИ ДЕЗАДАПТАЦІЇ, МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Ірина Сингаївська, Тетяна Саніна — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

В умовах повномасштабної війни в Україні проблема професійної стабільності фахівців соціономічного профілю набуває стратегічного значення для збереження ментального здоров’я нації. Психотерапевти стикаються з унікальним викликом – «спільною травматичною реальністю», де фахівець і клієнт перебувають в ідентичних умовах екзистенційної загрози. Це зумовлює необхідність переосмислення традиційних моделей резильєнтності та розробки специфічних стратегій підтримки терапевтів. У статті концептуалізовано професійну стійкість психотерапевта в умовах тривалої війни, проаналізовано механізми її виснаження та розглянуто ресурси відновлення (на основі вітчизняного та міжнародного досвіду). У роботі використано комплекс теоретичних методів: системний аналіз наукової літератури, компаративний аналіз досвіду роботи фахівців у зонах збройних конфліктів (Ізраїль, Сирія, Ірак) та синтез нейробіологічних підходів до вивчення емпатії. Розмежовано поняття загальної та професійної стійкості, де останню визначено як свідому етичну компетенцію. На основі аналізу нейробіологічних моделей Т. Зінгер та О. Клімецькі розкрито механізм «емпатійного дистресу» як першопричини втоми від співчуття. Доведено, що виснаження настає не через надмірну емпатію, а через фіксацію на больовому резонансі без переходу до фази діяльного співчуття. Особливу увагу приділено феномену «подвійної експозиції». Дослідження міжнародного досвіду підтвердило, що спільний травматичний бекграунд посилює емоційний резонанс, проте може трансформуватися у «вікарну стійкість». Обґрунтовано впровадження організаційних стратегій: травмоорієнтованого навантаження (case-mix), адаптивного сетінгу (flexible framing) та культури «дебріфінгу низького впливу» (low impact debriefing). Своєчасна імплементація цих стратегій на організаційному та індивідуальному рівнях дозволяє терапевту інтегрувати спільний травматичний досвід у професійне та особистісне зростання, запобігаючи деструктивним змінам особистості та професійній деформації у довгостроковій перспективі.

ПРОФЕСІЙНА СТРЕСОСТІЙКІСТЬ КЛІНІЧНИХ ПСИХОЛОГІВ: ТЕОРЕТИЧНО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ, ОРІЄНТОВАНІ НА ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПОВЕДІНКОВУ СТРАТЕГІЮ САМОВІДНОВЛЕННЯ

Юрій Живоглядов, Галина Пилягіна — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

В умовах війни питання навчання професійної стійкості клінічних психологів стає все більш актуальним. Для ефективності цього процесу необхідно надати студентам якісні орієнтири, які б дозволяли їм визначати свої слабкі ланки (поведінкові, когнітивні, екзистенційні) у контексті реальної зустрічі з професійними ризиками даної професійної діяльності. Серед цих ризиків – негативні наслідки емпатії, вторинна травматизація, вигорання, які клінічний психолог відчуває, регулярно маючи справу із травматичним матеріалом. Психологічна робота з травмою показує, що лише поведінкові методи недостатні для роботи із смисловим рівнем подібних переживань. Така робота передбачає необхідність розвитку екзистенційної рефлексії (здатності бачити власні симптоми як «філософські питання») у якості важливого кроку до самовідновлення. Екзистенційна психологія та психотерапія можуть бути результативною методологією не тільки при роботі з екзистенційною кризою та сенсом, але й забезпечити глибинну, стійку опору для виконання стандартів, які вимагаються від клінічних психологів. Набуття професійної стійкості означає, що для роботи з кризами сенсу клієнтів, психолог потребує достатньої «волі до сенсу» – власної, чіткої, автентичної екзистенційної позиції. Якщо він сам не вирішив свої екзистенційні питання, він може не витримати страждання клієнта, що є етичним ризиком. Враховуючи ці унікальні ризики, навчання стійкості (стресо-стійкості) для клінічних психологів має бути не опцією, а професійним обов'язком, спрямованим на формування інтегральної стійкості – від навичок саморегуляції до пошуку глибокої екзистенційної опори. Це потребує конкретно-дидактичних розробок, які б давали можливість вирішення цих завдань у безпосередньо освітньому процесі. Наведено теоретико-прикладні ілюстрації таких напрацювань. Зокрема, пояснення, що профілактика вторинної травматизації повинна бути забезпечена як безперервний процес активного самовідновлення, який поєднує поведінкову дисципліну, чітку структуру професійної зайнятості та глибоку екзистенційну рефлексію. Обґрунтовано екзистенційно-філософське розуміння шляхів набуття професійної стійкості та посттравматичного відновлення: в основі багатьох психічних розладів лежить не стільки класичний психоаналітичний конфлікт чи біохімічний дисбаланс, скільки спроба втечі від тягаря буття та фундаментальних філософських питань. Тому зцілення (відновлення) настає не тоді, коли зникає симптом, а коли людина досягає ясності щодо свого буття і починає жити свідомо відповідно до віднайдених цінностей. Клінічні психологи можуть стати «філософами мимоволі», коли неусвідомлені екзистенційні питання, підняті травмою клієнта (смерть, ізоляція), викликають власні симптоми (тривожність, порушення сну). Тобто, робота самовідновлення набуває спрямованості не на усунення симптому, а на намагання усвідомити себе як «буття-в-світі», що має свою унікальну структуру та свободу. Коли «філософ мимоволі» усвідомлює екзистенційну причину свого страждання, його невроз може бути трансформований у здорове, хоч і болісне, зіткнення з буттям. Це радикально змінює погляд на психічні розлади, перетворюючи їх із суто медичної патології на екзистенційний виклик. В контексті навчання клінічних психологів, така концептуальна позиція пропонує психологу утриматись від спроби пояснювати собі власні переживання, а замість цього намагатись розуміти симптом як «погано сформульоване філософське питання».

ЦИФРОВА КОМУНІКАЦІЯ ТА ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ: КОГНІТИВНІ ТА АФЕКТИВНІ ПРОЦЕСИ У ВІРТУАЛЬНОМУ НАВЧАННІ

Дмитро Бігунов — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Розширення віртуальних навчальних середовищ суттєво змінило когнітивні, афективні та соціальні аспекти освіти, підкреслюючи важливість емоційного інтелекту для успішного навчання. У цій статті розглядається комплексна взаємодія когнітивних, афективних та соціальних процесів, що становлять емоційний інтелект у цифровому навчанні. Спираючись на фундаментальні теоретичні моделі, зокрема модель здібностей Майєра та Саловея, змішану модель Ґоулмана, модель емоційно-соціальних компетенцій Бар-Она, соціально-когнітивну теорію Бандури, процесуальну модель регуляції емоцій Гросса та теорію соціальної присутності, стаття синтезує сучасні емпіричні дослідження щодо самоефективності, саморегуляції, регуляції емоцій та соціальної присутності в онлайн-навчанні. Дослідження підтверджують, що емоційні стани учнів динамічно змінюються залежно від складності навчального контенту, взаємодії, зворотного зв’язку та соціальної динаміки, а ефективні стратегії регуляції емоцій у поєднанні з високим рівнем соціально-емоційних компетенцій сприяють мотивації, залученню, наполегливості та формуванню підтримуючих навчальних спільнот. У статті також підкреслюється важливість розвитку саморегульованого навчання, створення автентичної соціальної присутності та моніторингу емоційних траєкторій учнів за допомогою рефлексивних практик та технологічних інструментів. Інтегруючи когнітивні та афективні перспективи, дослідження пропонує комплексну модель, що підкреслює центральну роль емоційного інтелекту у подоланні викликів віртуальної освіти. Результати дослідження надають практичні рекомендації для педагогів і розробників навчальних програм щодо підвищення благополуччя учнів, їх залученості та академічних досягнень, демонструючи, що емоційний інтелект є не допоміжною навичкою, а ключовим компонентом ефективної цифрової педагогіки.

ЦИФРОВА КАТАТОНІЯ: ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ХИБНОГО СПОКОЮ

Вероніка Горєлова — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Ця стаття досліджує феноменологію «хибного спокою» як специфічний модус внутрішнього виснаження в умовах цифрового середовища. Дослідження розглядає трансформацію уваги та тілесності, що відбувається під впливом алгоритмічної детермінації, яка замінює внутрішню свободу волі зовнішнім керуванням. У статті аналізується поняття когнітивної акинезії – стану, який деформує інтенції та мислення при активній, але захопленій зовнішніми цифровими стимулами увазі суб’єкта, що формує ілюзію відпочинку. На основі аналізу феноменологічних, екзистенційних, психологічних та нейропсихологічних підходів показано, що «хибний спокій» виникає як реакція на екзистенційну фрустрацію та дефіцит сенсожиттєвих орієнтирів. Він постає у формі «цифрової кататонії», де тілесне застигання та дефіцит вольової регуляції маскуються під естетику рекреаційного споживання. Актуальність дослідження визначається тим, що цифрове середовище легітимізує «біологічний ступор», перетворюючи його на соціально прийнятну модель «відпочинку», яка фактично поглиблює екзистенційне та когнітивне виснаження суб’єкта, що залишається ним неусвідомленим. Це особливо значуще в умовах інформаційної інтенсивності та соціальної невизначеності, де феномен «хибного спокою» стає масовим культурним явищем. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному синтезі феноменології, екзистенційної філософії, психології та нейропсихології. Використано порівняльний аналіз станів депресії, вигорання, екзистенційного вакууму, реакції «freeze‑response» та цифрової кататонії. Отримані результати дозволяють чітко відмежувати «хибний спокій» від суміжних станів за критерієм ілюзії суб’єктивного благополуччя при фактичній зупинці відновлювальних процесів. Стаття пропонує нові поняття («когнітивна акинезія» та «цифрова кататонія») як інструменти для діагностики цифрового виснаження та розробки «етики уваги» й повернення до тілесних практик як засобів подолання екзистенційної фрустрації.

ДИНАМІКА КОПІНГ-ПОВЕДІНКИ ЯК ЧИННИК РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ЛЮДИНИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ

Вікторія Гриджук, Олег Пасайлюк — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена висвітленню динаміки використання копінг-стратегій особистості періоду активної професійної діяльності та соціальної адаптації в умовах екстремальних ситуацій. Закцентовано увагу на потенціалі активної проблемно-орієнтованої адаптації, що характеризується мобілізацією всіх доступних ресурсів, включаючи ментальні, когнітивні та поведінкові компоненти. Виокремлено успішні адаптивні поведінкові стратегії та зазначено потенційно доцільне послідовне їх використання для подолання стрес-чинників в умовах війни. За результатами емпіричного дослідження копінг-стратегій виявлено складну та багатогранну картину використання різних способів подолання екстремального стресу. Аналіз емпіричних даних показав, що в умовах війни українці віком від 22 до 45-ти років демонструють використання всього спектру копінг-стратегій, проте з різним ступенем інтенсивності та ефективності залежно від індивідуальних особливостей та характеру стресової ситуації. При цьому важливим стає свідомий вибір і послідовне використання таких адаптивних проблемно-орієнтованих стратегій, як: планування розв’язання проблеми, пошук соціальної підтримки, прийняття відповідальності, самоконтроль і позитивна переоцінка, що в цілому відтворює структурну модель вчинкового підходу до вирішення проблемної ситуації. Послідовне і структуроване використання адаптивних проблемно-орієнтованих стратегій стає ефективним соціально-психологічним чинником розвитку резильєнтності в екстремальній ситуації. Виявлено, що непродуктивним в умовах війни стає свідоме використання конфронтації, дистанціювання і втечі-уникання, що підсилюють тривожність і соціально-емоційну дезорієнтацію особистості в ситуації невизначеності та переживання психотравм. Віра в можливість контролювати події власного життя, соціальна взаємопідтримка, систематичний підхід до аналізу проблемних ситуацій та використання адаптивних проблемно-орієнтованих стратегій сприяють переоцінці власних можливостей, пошуку альтернативних рішень та мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів для подолання екстремального стресу.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ НА ЇХ ОСОБИСТІСНУ ГОТОВНІСТЬ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Олена Никоненко, Юрій Шинкаренко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексне теоретико-емпіричне дослідження проблеми впливу копінг-стратегій майбутніх психологів на формування їх особистісної готовності до професійної діяльності. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння копінгу як системоутворювального механізму регуляції поведінки особистості в умовах стресу, невизначеності та професійного навантаження. Розглянуто концепцію Р. Лазаруса і С. Фолькман щодо проблемно-орієнтованого та емоційно-орієнтованого копінгу, а також уточнено функціональну роль окремих стратегій у структурі професійного становлення майбутнього фахівця. З’ясовано, що домінування адаптивних або дезадаптивних способів подолання труднощів детермінує рівень сформованості професійно значущих якостей і визначає здатність особистості до конструктивного реагування на професійні виклики. Теоретично обґрунтовано модель особистісної готовності, яка включає мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, емоційно-регулятивний, поведінково-операційний та соціально-комунікативний компоненти. Доведено, що копінг-стратегії виконують інтегративну регулятивну функцію, забезпечуючи узгодження зовнішніх вимог професійної діяльності з внутрішніми ресурсами суб’єкта. Обґрунтовано положення про те, що адаптивні стратегії сприяють розвитку професійної суб’єктності, відповідальності, емоційної стійкості та рефлексивності. Експериментально доведено на вибірці 210 студентів спеціальності 053 «Психологія», що активне подолання, планування та позитивна когнітивна переоцінка мають статистично значущі позитивні кореляційні зв’язки з усіма структурними компонентами особистісної готовності (p ≤ 0,01), тоді як поведінкове відсторонення та самозвинувачення демонструють стабільні негативні взаємозв’язки. За результатами множинного регресійного аналізу встановлено, що копінг-репертуар пояснює 52 % варіативності інтегрального показника готовності (R² = 0,52; p ≤ 0,001), що підтверджує його прогностичний потенціал. Сформовано висновки про системний характер взаємозв’язку копінг-стратегій із внутрішніми ресурсами професійного становлення та обґрунтовано необхідність цілеспрямованого розвитку адаптивних стратегій подолання труднощів у процесі професійної підготовки майбутніх психологів.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ МЕТОД ГЕШТАЛЬТ-ПІДХОДУ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ ОСОБИСТОСТІ

Олеся Притула — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено теоретичному обґрунтуванню та практичному осмисленню феноменологічного методу гештальт-підходу в психологічній експертизі особистості. Розкрито філософські засади феноменологічного підходу в гештальт-психології, зокрема принципи «тут і зараз», поля, контакту та усвідомлення. Визначено специфіку застосування феноменологічних технік у судово-психологічній, клінічній та психодіагностичній експертизі. Проаналізовано можливості феноменологічного інтерв'ю, спостереження за невербальними проявами та аналізу механізмів переривання контакту як інструментів психологічного дослідження особистості підекспертного. Виявлено переваги та обмеження гештальт-підходу в контексті нормативних вимог до психологічного висновку. Запропоновано авторську модель інтеграції феноменологічних технік у процедуру психологічного обстеження, що поєднує якісну глибину феноменологічного дослідження з методологічною прозорістю. Розгорнута типологія механізмів переривання контакту: інтроекція, проекція, ретрофлексія, дефлексія, конфлюенція забезпечує фахівця операційними поняттями для структурування феноменологічних спостережень і включення їх у психологічний висновок. Запропонована модель інтеграції феноменологічних технік поєднує якісну глибину феноменологічного дослідження з методологічною прозорістю, необхідною для оформлення повноцінного експертного висновку. Перспективами подальших досліджень є розробка стандартизованих протоколів феноменологічного дослідження для різних видів психологічної експертизи та емпіричне вивчення валідності феноменологічних даних відносно традиційних психодіагностичних методів.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ ОСОБИСТІСНОЇ РЕСУРСНОСТІ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Наталія Степаненко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз феномену особистісної ресурсності, який розглядається як одна з фундаментальних категорій сучасної психологічної науки. Актуальність дослідження зумовлена зростанням соціальної невизначеності, почастішанням кризових явищ та потребою у виявленні внутрішніх механізмів, що забезпечують психологічне благополуччя та стійкість особистості. Метою роботи є узагальнення наукових уявлень про природу, структуру та функції особистісної ресурсності. Для досягнення поставленої мети використано комплекс теоретичних методів: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення наукових даних. Простежено етимологію поняття «ресурс», яке походить від латинського слова, що означає «підніматися знову, відроджуватися», що підкреслює його глибинний зв'язок зі здатністю до відновлення. Висвітлено еволюцію терміну від економічної метафори «психологічного капіталу» до складного інтегративного психологічного конструкту. Розглянуто підходи до визначення ресурсів у провідних міжнародних психологічних словниках, які акцентують увагу на функціональній, захисній ролі ресурсів у подоланні стресу та адаптації. Систематизовано основні концептуальні підходи до вивчення особистісної ресурсності. Системно-динамічний підхід розглядає ресурси у постійному русі, взаємодії та циркуляції, наголошуючи на тому, що втрата одного ресурсу може запускати низхідну спіраль виснаження. Структурно-функціональний (компонентний) підхід зосереджений на виокремленні конкретних складових ресурсної системи, таких як оптимізм, самоефективність, надія, резильєнтність, усвідомленість. Інтегративний підхід об'єднує когнітивні, емоційні, соціальні, духовні та біологічні аспекти в єдину багаторівневу систему, а також акцентує увагу на процесах розподілу ресурсів як ключовому механізмі адаптації. Розкрито зміст ключових феноменів, що виступають особистісними ресурсами. До них належать: толерантність до невизначеності як здатність витримувати напругу в ситуаціях новизни та неоднозначності; оптимізм як джерело життєвої енергії, що виявляється у позитивних очікуваннях щодо майбутнього та в особливому стилі пояснення подій; ціннісно-смислова сфера, яка консолідує життєві орієнтації та надає існуванню осмисленості навіть у складних обставинах. Проаналізовано поняття резильєнтності, яка характеризує здатність психіки відновлюватися після несприятливих умов і виходити на новий рівень функціонування. Розглянуто усвідомленість як стан уваги у теперішньому моменті, відчуття когеренції як всеосяжну орієнтацію, що дозволяє сприймати світ як структурований і передбачуваний. Визначено основні функції особистісної ресурсності, а саме, адаптаційна функція полягає у забезпеченні балансу між особистістю та середовищем, пом'якшенні впливу стресорів. Регуляторна функція виявляється у здатності до цілеспрямованої саморегуляції поведінки та емоцій. Мотиваційна функція реалізується через генерування внутрішньої сили та спрямованості на майбутнє. Смислотворча та інтегративна функція забезпечують внутрішню цілісність, узгодженість життєвих орієнтацій та відчуття зв'язності минулого, теперішнього і майбутнього. Зроблено висновок, що особистісна ресурсність є не адитивним набором позитивних якостей, а складним, динамічним, багаторівневим системним утворенням, яке інтегрує внутрішні потенціали особистості для ефективної взаємодії зі світом, подолання життєвих викликів і забезпечення особистісного зростання. Перспективи подальших досліджень вбачаються в емпіричному вивченні структури ресурсності у різних соціальних групах та розробці програм її розвитку для психологів та фахівців допомагаючих професій.

ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ПРИЙНЯТТЯ НЕНАСИЛЬНИЦТВА ТА ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ОСНОВА КУЛЬТУРИ НЕНАСИЛЬНИЦБКОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Роксолана Шворак, Наталія Калініна — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто психологічні умови прийняття ненасильництва як життєвої стратегії, а також роль емоційного інтелекту у формуванні культури ненасильницької комунікації. Актуальність обгрунтовується тим, що у професійному середовищі впровадження принципів ненасильницької комунікації сприяє зростанню довіри, зміцненню командної згуртованості, покращенню психологічного клімату та загальної продуктивності. Метою статті є аналіз психологічних умов прийняття ненасильництва, визначення ролі емоційного інтелекту у формуванні культури ненасильницької комунікації та дослідження взаємозв’язку між цими складовими у міжособистісній та професійній комунікації. У межах реалізації мети статті, застосовано комплекс методів наукового пізнання: теоретичний аналіз та синтез літератури для опрацювання базових концепцій ненасильницької комунікації та емоційного інтелекту, та їх зіставлення; порівняльний аналіз емпіричних джерел; контент-аналіз прикладних рекомендацій щодо саморефлексії як механізму саморегуляції; метод логічного узагальнення та моделювання для побудови концептуальної схеми взаємозв’язків тощо. Проведено аналіз внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливають на вибір ненасильницької моделі поведінки, а також охарактеризовано ключові компоненти емоційного інтелекту, що забезпечують ефективну комунікацію. Особливу увагу приділено моделі ненасильницької комунікації Маршалла Розенберга та її практичному застосуванню у різних соціальних контекстах. У статті наведено практичні рекомендації щодо розвитку емоційної компетентності та впровадження ненасильницьких моделей спілкування в освітніх та професійних середовищах. Отримані наукові результати щодо досвіду організацій, що інтегрували культуру ненасильницької комунікації як частину корпоративної культури, що свідчить про зниження рівня конфліктності, підвищення залученості персоналу та поліпшення репутації компанії як роботодавця. Перспективою подальших досліджень виділено напрямки формування культури ненасильницької комунікації, що потребує цілісного, системного підходу та постійної підтримки на всіх рівнях взаємодії – від особистісного до організаційного.

МЕХАНІЗМИ АДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ ДО УМОВ ВОЄННОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ: РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Микола Яценко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз механізмів адаптації підлітків до екстремальних умов воєнної травматизації, що є однією з найгостріших проблем сучасної психологічної науки в контексті глобальних викликів безпеки. Особливу увагу приділено специфіці пубертатного періоду як етапу інтенсивної особистісної трансформації, де накладання вікових криз на хронічний стрес війни створює ризики для деструкції ідентичності та формування стійких психопатологічних станів. Дослідження базується на розумінні адаптації не лише як процесу пристосування до зовнішніх змін, а як активної внутрішньої перебудови особистості задля збереження цілісності Я-концепції. Автор детально розкриває когнітивні, емоційні та соціальні детермінанти адаптаційного процесу. В основі роботи лежить аналіз моделі когнітивної оцінки стресу Р. Лазаруса та С. Фолкмана, що дозволяє пояснити варіативність суб’єктивного сприйняття загрози та вибір відповідних копінг-стратегій. Важливе місце відведено концепції резилієнтності (психологічної пружності) та ролі емоційного інтелекту як фундаментальних внутрішніх ресурсів, що дозволяють підлітку не лише протистояти травматичним подіям, а й трансформувати деструктивний досвід у вектор посттравматичного зростання. Розглянуто вплив порушення базової довіри до світу на соціальну активність та міжособистісну комунікацію молоді. Доведено, що фахова психологічна допомога є критично важливим зовнішнім чинником, який стабілізує особистісну стійкість у періоди високої невизначеності. У статті деталізовано та систематизовано ефективні інструменти психосоціального відновлення. Зокрема, висвітлено потенціал когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) у трансформації дисфункційних переконань; роль арт-терапевтичних методик у забезпеченні безпечного простору для вербалізації та опрацювання пригнічених емоцій, таких як страх, гнів та провина; а також значення групової підтримки у подоланні відчуття соціальної ізоляції та відновленні почуття солідарності. Окремий акцент зроблено на необхідності впровадження системного мультидисциплінарного підходу. Обґрунтовано, що успішна реабілітація підлітка неможлива без активного залучення сімейного оточення та створення психологічно безпечного освітнього середовища. Стаття підкреслює, що лише інтеграція зусиль психологів, педагогів, соціальних працівників та батьків є ключовою умовою запобігання хронізації ПТСР та сприяє повноцінній соціальній інтеграції молоді, забезпечуючи фундамент для психічного здоров'я майбутніх поколінь у повоєнний період.

СІМЕЙНІ НАРАТИВИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МОЛОДІ В УМОВАХ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ

Олег Стасишин — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Повномасштабне військове вторгнення в Україну змінює психологічне середовище для молоді таким чином, що виникає необхідність негайної уваги до розуміння механізмів, які забезпечують стійку психологічну міцність і відновлення. Стаття присвячена дослідженню потенційної ролі сімейних наративів у розвитку резильєнтності молоді в умовах тривалого військового конфлікту. Метою цього дослідження є застосування сучасних психологічних теорій та емпіричних досліджень для пояснення того, як сімейні наративи, міжпоколіннєвий досвід можуть бути захисними механізмами від негативних наслідків травматичних переживань для молоді. Для досягнення цієї мети в дослідженні буде використано систематичний огляд літератури та теоретичний синтез досліджень, присвячених травмі, проведених у всьому світі та конкретно в Україні з 2022 по 2025 рік. Результати дослідження продемонстрували, що детальні та послідовні сімейні наративи є когнітивною основою для осмислення травматичного досвіду та його інтеграції у стабільне відчуття власної ідентичності. Сімейні історії, що відображають виживання у минулих історичних викликах (сценарії резильєнтності), також сприяють формуванню відчуття власної значущості та зменшенню внутрішніх симптомів, таких як тривога. Дослідження продемонструвало, що міжпоколіннєва передача моделей подолання труднощів є важливим чинником збереження психологічного благополуччя та представляє сім'ю як стійку екосистему. Найбільш значним внеском цього дослідження є його здатність розробити нову теоретичну основу щодо ролі наративів як мультисистемної рушійної сили резильєнтності. Практичним застосуванням результатів цього дослідження є розробка інтервенцій на основі наративів, які потенційно можуть підтримати зусилля з відновлення в післявоєнній Україні. Подальші напрямки цього дослідження включатимуть проведення логітюдного дослідження еволюції наративів у роки після періоду відновлення.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВТОРИННОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ ЖУРНАЛІСТІВ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ДЕТЕРМІНАНТИ ЗБЕРЕЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я

Ольга Ярхо — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних механізмів вторинної травматизації журналістів в умовах збройного конфлікту та визначено детермінанти збереження їхнього ментального здоров’я. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентною ситуацією повномасштабної війни Росії проти України, де більшість медійників зазнають травматичного впливу не через пряму присутність у зоні бойових дій, а опосередковано – через систематичну обробку графічного контенту, верифікацію зображень та роботу зі свідченнями постраждалих. На підставі аналізу міжнародних та вітчизняних досліджень систематизовано три ключові механізми вторинної травматизації: вторинний травматичний стрес (STS), вікарну травматизацію (VT) та втому від співчуття (CF). Проаналізовано емпіричні дані, що спростовують уявлення про «безпечну відстань» від травми: журналісти, які працюють із графічним контентом виключно в редакції, демонструють клінічно значущий рівень дистресу. Систематизовано специфічні фактори ризику, характерні для українських медійників: хронічність експозиції, емоційну близькість до жертв, неможливість ротації, навантаження інформаційної війни та організаційну культуру мовчання. Визначено детермінанти збереження ментального здоров’я журналіста: резильєнтність, рефлексивність, адаптивні копінг-стратегії та соціальну підтримку. Обґрунтовано необхідність впровадження спеціалізованого діагностичного інструментарію (ProQOL, TSI Belief Scale) у медіаорганізаціях. Методологію дослідження становлять теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових джерел; порівняльний аналіз теоретичних конструктів вторинної травматизації; аналіз емпіричних даних міжнародних та вітчизняних досліджень. Перспективи подальших досліджень полягають в емпіричній верифікації визначених детермінант на вибірці українських журналістів.

ЕНЕРГЕТИЧНА СТІЙКІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: МОЖЛИВОСТІ РОЗПОДІЛЕНОЇ ГЕНЕРАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ

Євгеній Бобров — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню енергетичної стійкості як ключового чинника економічної безпеки України в умовах воєнних ризиків та масштабних пошкоджень енергетичної інфраструктури. Обґрунтовано, що енергетична стійкість є не лише техніко‑інженерною, а насамперед економічною категорією, оскільки рівень недопостачання електроенергії безпосередньо визначає величину втрат для бізнесу, домогосподарств і критичної інфраструктури через механізм Value of Lost Load (VoLL). Запропоновано методичний підхід до оцінювання економіки відключень на основі сценарного аналізу, сегментації споживачів та визначення інтегрального показника очікуваних збитків з урахуванням частоти, тривалості й структури аварійних подій. У роботі систематизовано переваги застосування розподіленої генерації, мікромереж та систем накопичення енергії як інструментів зменшення VoLL‑втрат і підвищення живучості енергосистеми. Показано, що портфелі рішень типу сонячні панелі, системи накопичення енергії та резервні генератори істотно скорочують недопостачання електроенергії в критичних сегментах, зменшують часові параметри відновлення та забезпечують позитивний економічний ефект у вигляді чистої приведеної вигоди. У статті також узагальнено стратегічні та регуляторні передумови масштабування децентралізованих рішень, включаючи інтеграцію з ENTSO‑E, розвиток ринків гнучкості, впровадження правил роботи мікромереж та формування інституційної моделі управління стійкістю. Зроблено висновок, що впровадження VoLL‑орієнтованого підходу до планування інвестицій, поєднане з децентралізацією енергетики та цифровізацією мереж, є оптимальною траєкторією відбудови та підвищення економічної безпеки України у середньостроковій перспективі.

МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ: ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ В АНАЛІЗІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Ірина Радіонова — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У цій статті вирішується наукова проблема ідентифікації макроекономічного оцінювання, як одного з важливих напрямків сучасних економічних досліджень. Розвиток цього напрямку забезпечує прийняття більш обґрунтованих рішень при формуванні та реалізації макроекономічної політики. Актуальність цього напрямку досліджень для української економіки та суспільства посилюється ще й у зв’язку зі значними дисбалансами та небезпекою критичної дестабілізації економіки в період активної фази війни. В статті пояснена відмінність макроекономічного оцінювання й макроекономічного аналізу, а також підкреслено те, що їх об’єднує. Звернена увага на те, що макроекономічне оцінювання, в більшій мірі, тяжіє до аналізу типу «ex post». Натомість, макроекономічний аналіз є, переважно, аналізом типу «ex ante». Обидва типи макроекономічного аналізу є необхідними та взаємопов’язаними. На конкретному прикладі моделі, в якій оцінюється вплив факторів на динаміку ВВП, робиться узагальнення про зміст макроекономічного оцінювання. Доведено, що «хаотичний» відбір предикторів моделі, тобто, відбір без використання теоретичних конструкції макроекономічної науки, позбавляє економетричні моделі здатності бути основою для передбачень. В дослідженні використані такі методи: порівняння теоретичних та прикладних підходів в макроекономічному аналізі та макроекономічному оцінюванні, системного аналізу, регресійного аналізу. Зроблені узагальнення щодо того, які з інструментів дають можливість досягнути кращих результатів при оцінюванні економіки в стані високого рівня невизначеності. Обґрунтовано, що такими інструментами є макроекономічне оцінювання на основі моделей векторної авторегресії (VAR), моделей логістичної регресії, моделей штучних нейронних мереж. Саме оцінювання на основі згаданих інструментів дає можливість врахувати можливість варіативності подій, впливу непередбачуваних факторів, взяти до уваги неочевидні (приховані) залежності між макроекономічними змінними.

ЗНАЧЕННЯ АУТСОРСИНГУ ДЛЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ СЕРЕДНЬОГО ТА МАЛОГО БІЗНЕСУ

Наталія Радіонова, Микола Денисенко, Інна Щоголєва — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню доцільності використання аутсорсингу для ведення бухгалтерського обліку суб’єктами малого та середнього бізнесу. Суб’єкти малого та середнього бізнесу мають такі особливості, як обмежені фінансові ресурси, невеликий штат працівників, високу залежність від чинників зовнішнього ринкового середовища. Зазначене, з одного боку, зумовлює необхідність своєчасного отримання відповідної облікової інформації для швидкого й ефективного прийняття управлінських рішень, а з іншого – шукати шляхи зниження витрат та збільшення рівня конкурентоспроможності й прибутковості. В статті розкривається ідея того, що аутсорсинг бухгалтерського обліку виступає дієвим інструментом підвищення якості облікової інформації та оптимізації витрат, що має актуальне значення для підприємств малого й середнього бізнесу. Метою статті є комплексне дослідження значення аутсорсингу для організації бухгалтерського обліку підприємств малого та середнього бізнесу, визначення його економічної ролі, розкриття переваг, ризиків та перспектив розвитку. Під час дослідження було зроблено аналіз класичних підходів та останніх публікацій зазначеної проблематики. Розкрито історичний аспект розвитку аутсорсингу в світовій практиці та популяризацію концепції фокусування бізнесу на основній діяльності в сучасному середовищі. Показано регулювання аутсорсингових послуг в Україні на законодавчому рівні. Досліджено види аутсорсингу в залежності від завдань, які підприємства можуть делегувати виконавцям. Зазначено випадки, коли підприємства мають вигоди від аутсорсингу. Ретельно розписано переваги аутсорсингу бухгалтерського обліку для малого й середнього бізнесу та зроблено їх угрупування за наступними класифікаторами: економічні, технологічні та управлінські. Про те відмічено, що незважаючи на переваги, така форма співпраці супроводжується низкою ризиків. Зроблено класифікацію ризиків для підприємства-замовника, для аутсорсера та показано спільні ризики. Також розкрито шляхи мінімізації ризиків для обох сторін. Відмічено перспективи розвитку бухгалтерського аутсорсингу для малого й середнього бізнесу з врахуванням зростання ролі діджиталізації, штучного інтелекту, розширення спектра фінансових сервісів, інтеграції бухгалтерського обліку з фінансовим консалтингом та розвитком міжнародного аутсорсингу.

ІНКЛЮЗИВНА УРБАНІСТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА КРЕАТИВНА ЕКОНОМІКА ЯК МЕХАНІЗМ ПОДОЛАННЯ МАЙНОВОЇ НЕРІВНОСТІ В УКРАЇНІ

Поліна Пузирьова, Тетяна Власюк — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретичні та прикладні засади інклюзивної урбаністичної трансформації та розвитку креативної економіки як механізму подолання майнової нерівності в Україні. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробленні концептуальних засад інклюзивної урбаністичної трансформації в контексті розвитку креативної економіки як інструменту зниження майнової нерівності в Україні. В статті використано такі методи дослідження: методи системного та структурно-функціонального аналізу; метод узагальнення та наукової абстракції; економіко-статистичні методи; інституційний та міждисциплінарний підходи; інструменти штучного інтелекту. Доведено, що інклюзивна урбаністична трансформація створює передумови для розширення економічних можливостей населення, активізації підприємництва, підвищення зайнятості та зменшення майнової нерівності. Узагальнено наукові підходи до трактування взаємозв’язку між урбаністичним розвитком, креативними індустріями та соціально орієнтованими економічними механізмами. Запропоновано концептуальні підходи до інтеграції інклюзивної урбаністичної політики, розвитку креативних індустрій і соціально орієнтованих економічних механізмів, спрямованих на забезпечення збалансованого та сталого розвитку міських територій. Сформовано інклюзивну модель міського розвитку, яка поєднує інноваційний потенціал креативної економіки, соціальну орієнтацію економічних механізмів та принципи сталого урбаністичного розвитку. Побудовано модель взаємодії урбанізації, цифровізації та майнової нерівності, що дозволяє виявити ключові канали впливу сучасних трансформаційних процесів на соціально-економічну структуру міського середовища. Систематизовано інструменти подолання майнової нерівності в урбанізованій цифровій економіці та розкрито роль креативної економіки у формуванні нових економічних можливостей для населення. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим аналізом механізмів інтеграції креативної економіки у стратегії міського розвитку, розробленням методичних підходів до оцінювання впливу креативних індустрій на зниження майнової нерівності.

ВАЛЮТНІ РИЗИКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Віктор Грушко , Катерина Рождественська — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню валютних ризиків комерційних банків України в сучасних економічних умовах. У роботі розглянуто основні аспекти, що визначають вплив валютних коливань на стабільність банківського сектору, а також фактори, які формують рівень ризиковості валютних операцій. Проаналізовано природу та сутність валютних ризиків, їх класифікацію й особливості прояву в діяльності банківських установ. Значну увагу приділено дослідженню макроекономічних та внутрішньобанківських чинників, що зумовлюють посилення впливу валютних ризиків на фінансові результати банків. Особливий акцент зроблено на аналізі динаміки офіційного курсу гривні щодо долара США та євро за 2020–2025 роки, що дало змогу виявити стійку тенденцію до девальвації національної валюти. Показано, що зниження курсу гривні підвищує вартість валютних зобов’язань банків і створює додаткові ризики переоцінки активів. На основі статистичних даних системно важливих банків України визначено відмінності у рівнях валютного навантаження, ліквідності та фінансової стійкості. Це дозволило виявити диспропорції у структурі валютних позицій і різний ступінь чутливості банків до коливань валютного курсу. У статті підкреслюється важливість формування ефективної системи управління валютними ризиками, що базується на постійному моніторингу валютного ринку, застосуванні аналітичних методів оцінювання ризиків і підвищенні якості прогнозування валютних коливань. Зазначено, що в умовах воєнної нестабільності, посилення інфляційних процесів та глобальних фінансових коливань особливого значення набуває державне регулювання валютного ринку й удосконалення внутрішньобанківських механізмів контролю за валютними операціями. Визначено необхідність розроблення превентивних стратегій хеджування, диверсифікації валютних активів і підвищення стійкості банків до зовнішніх шоків. Реалізація таких підходів сприятиме зниженню негативного впливу валютних ризиків, підвищенню конкурентоспроможності банківських установ і забезпеченню довгострокової фінансової стабільності банківського сектору України в умовах невизначеності та структурних змін економіки.

КОНКУРЕНТНІ СТРАТЕГІЇ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ ПОСЛУГ: ДАНІ З ГАЛУЗІ ПАСАЖИРСЬКИХ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ

Ксенія Захарова — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

. У статті проведено комплексне дослідження процесів впровадження та адаптації загальних стратегій конкуренції Майкла Портера в умовах міжнародних ринків послуг на прикладі глобальної галузі пасажирських авіаперевезень. У той час як фундаментальні стратегічні моделі розроблялися переважно для виробничих секторів та матеріальних продуктів, дане дослідження аналізує, як ключові принципи лідерства за витратами та диференціації трансформуються під впливом унікальних характеристик послуг – а саме нематеріальності, нерозривності, неоднорідності та неможливості збереження (модель IHIP). Робота заповнює існуючу наукову прогалину, досліджуючи вплив специфічних галузевих операційних обмежень та просторових вимірів на сталість конкурентних переваг у нестабільному глобальному середовищі. Використовуючи метод якісного порівняльного аналізу кейсів (case study), у роботі представлено поглиблений аналіз стратегічних конфігурацій, обраних двома провідними європейськими лідерами галузі: Ryanair, що є еталоном лоукост-перевізника (LCC) з фокусом на лідерство за витратами через операційну ефективність, та Lufthansa Group, мережевого перевізника з повним спектром послуг (FSNC), який реалізує складну стратегію диференціації на основі багатобрендової архітектури та участі у глобальних авіаційних альянсах. Методологія дослідження передбачає систематичну оцінку вторинних даних, включаючи річні звіти, галузеву аналітику та стратегічні показники ефективності, для зіставлення ланцюжків вартості цих організацій з їхніми стратегічними цілями. Емпіричні результати демонструють, що успішне стратегічне позиціонування в авіаційному секторі не є результатом поодинокого тактичного вибору, а залежить від цілісного узгодження дизайну маршрутної мережі (point-to-point проти hub-and-spoke), модульності послуг (анбандлінг) та сучасних цифрових систем управління доходами. Зокрема, аналіз Ryanair підтверджує, що лідерство за витратами забезпечується екстремальною стандартизацією флоту, використанням вторинної інфраструктури та систематичним виокремленням додаткових послуг. Навпаки, приклад Lufthansa Group ілюструє, що сучасна диференціація досягається через широту мережі, глобальну зв’язність завдяки членству в Star Alliance та активне використання цифрових екосистем для підвищення лояльності клієнтів. Крім того, у статті виявлено стратегічний парадокс: стрімка цифровізація, посилюючи прозорість цін, одночасно стає потужним інструментом для глибокої диференціації через персоналізацію клієнтського досвіду та предиктивну аналітику даних. Теоретична цінність роботи полягає в інтеграції просторових та реляційних аспектів – таких як динаміка авіаційних альянсів та конфігурації маршрутних мереж – у класичну структуру загальних стратегій. З управлінської точки зору результати підкреслюють критичну важливість внутрішньої стратегічної узгодженості та відповідності ресурсів стратегії (resource-strategy fit) для уникнення ризикованої позиції «stuck-in-the-middle». Зроблено висновок, що в умовах стирання меж між моделями LCC та FSNC, здатність підтримувати чіткий технологічно підкріплений стратегічний архетип залишається визначальним чинником довгострокової фінансової стійкості на міжнародних ринках послуг.

ІТ-СЕКТОР ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ТА ВІДНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Ольга Пилипенко — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено роль ІТ-сектору як стратегічного ресурсу забезпечення економічної стійкості (resilience) та подальшого повоєнного відновлення національної економіки України. Обґрунтовано, що в умовах безпрецедентних зовнішніх шоків ІТ-індустрія трансформувалася з сервісної галузі на фундаментальний антикризовий стабілізатор макроекономічної системи. Метою статті є теоретичне обґрунтування та концептуалізація ролі ІТ-сектору як стратегічного чинника забезпечення адаптивної стійкості національної економіки України, а також визначення механізмів його впливу на процеси структурного відновлення в умовах глобальної цифровізації та Industry 4.0. У ході дослідження використано комплекс методів: діалектичний та логіко-узагальнюючий – для уточнення сутності термінів «економічна стійкість» та «цифрові переливи»; системно-структурний – для аналізу міжгалузевих зв’язків в умовах Industry 4.0; статистичний та порівняльний – для оцінки внеску ІТ-послуг у макроекономічну стабільність; графічний – для візуалізації моделі взаємодії цифрового та реального секторів економіки. Автор аналізує ІТ-сектор крізь призму трьох функціональних ролей: джерела стабільних валютних надходжень, технологічного ядра для цифровізації традиційних галузей (агросектору, логістики, енергетики) та базису для розвитку оборонних технологій (Defense Tech). Особливу увагу приділено концептуалізації мультиплікативних ефектів, які генерує цифрова економіка. На відміну від існуючих підходів, у роботі запропоновано модель «адаптивної стійкості», яка враховує не лише здатність галузі до виживання, а й її потенціал щодо створення «цифрових переливів» (digital spillovers) у суміжні сектори, що пришвидшує їхнє відновлення. Доведено, що інтелектуальне ядро ІТ-сфери стає визначальним фактором подолання інституційних бар’єрів та стимулювання структурних перетворень у контексті Industry 4.0. Результати дослідження можуть бути використані для коригування державних стратегій відновлення України, де ІТ-сектор розглядається не як ізольований експортний сегмент, а як інтегральна складова нової архітектури національної безпеки та економічної самодостатності.

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ШІ У БІЗНЕСІ: АЛГОРИТМИ ТА МЕТОДИ ОПТИМІЗАЦІЇ, ПЕРЕВАГИ ТА РИЗИКИ ЗАСТОСУВАННЯ

Олеся Ананьєва, Владислав Гончар — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

Сучасна трансформація корпоративного сектору нерозривно пов’язана з інтеграцією штучного інтелекту (ШІ) та алгоритмів машинного навчання в архітектуру управління підприємствами. Це стає не просто технологічним трендом, а прагматичною необхідністю, продиктованою експоненційним зростанням обсягів даних та потребою в динамічній оптимізації бізнес-процесів. Водночас масштабування інтелектуальних систем генерує нові класи специфічних загроз, що вимагає переходу від безбар'єрного впровадження інновацій до збалансованого управління алгоритмічними ризиками. Мета статті полягає у комплексному аналізі впливу сучасних методів та алгоритмів ШІ на механіку оптимізації бізнес-процесів із паралельним співставленням очікуваних економічних вигод та супутніх вразливостей. Методологічною основою роботи слугують методи системного та порівняльного аналізу, концептуального моделювання, а також теоретичного узагальнення. Застосовано структурний підхід для розмежування понять «метод» і «алгоритм» та ризик-орієнтований підхід для формування безпекового периметра ШІ. У роботі здійснено теоретико-методологічне розмежування концептів, що дозволило визначити алгоритмічні переваги систем глибинного навчання (Deep Learning), обробки природної мови (NLP) та адаптивної оптимізації (Adam) у корпоративному середовищі з урахуванням специфіки роботи з «важкими хвостами» розподілу даних (закон Ціпфа). Доведено, що використання нейромереж здатне суттєво підвищити операційну ефективність через предиктивне обслуговування чи динамічне управління запасами. Проте виявлено, що цей ефект супроводжується критичними вразливостями: від алгоритмічних галюцинацій та непрозорості прийняття рішень (ефект «чорної скриньки») до ризиків отруєння даних та порушення регуляторного комплаєнсу (EU AI Act). Обґрунтовано необхідність розбудови архітектури управління ШІ (AI Governance). Практичним результатом є розроблена комплексна дворівнева матриця управління ризиками алгоритмічних систем, що дозволяє диференціювати стратегії реагування підприємства. Доведено, що стратегічне майбутнє корпоративного інтелекту полягає в парадигмі Human-in-the-Loop (людина в циклі), де людина залишає за собою функцію фінальної експертної верифікації. Подальші наукові дослідження будуть спрямовані на емпіричну апробацію розробленої матриці управління ризиками на прикладі конкретних галузей економіки, а також на математичну формалізацію механізмів запобігання алгоритмічній упередженості в системах AI Governance.

ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ПАКУВАЛЬНОЇ ГАЛУЗІ

Ольга Чумаченко, Артур Браславський, Іван Зозуля — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено стратегічне значення пакувальної галузі для національної економіки та необхідністю адаптації підприємств до вимог європейського законодавства, що потребує значних капіталовкладень. Встановлено, що в умовах високої вартості фінансових ресурсів та макроекономічної нестабільності, питання пошуку балансу між інвестиційною активністю та підтриманням фінансової рівноваги набуває критичного значення для виживання та розвитку бізнесу. Метою статті є комплексний аналіз та обґрунтування теоретико-методичних засад впливу інвестиційної діяльності на управління фінансовою стійкістю та результативністю функціонування підприємств пакувальної галузі в умовах сучасних економічних викликів. Для досягнення поставленої мети у роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. У процесі дослідження встановлено, що інвестиційна діяльність є визначальним фактором забезпечення фінансової стійкості підприємств пакувальної галузі, оскільки дозволяє оновлювати основні фонди, знижувати енергоємність виробництва та адаптуватися до вимог циркулярної економіки. Доведено, що інвестиції у розробку біорозкладних матеріалів та «розумної» упаковки не лише підвищують маржинальність продукції, але й відкривають доступ до преміальних сегментів ринку та міжнародних сертифікацій. Виявлено прямий зв’язок між стратегічними еко-інвестиціями та зростанням показників рентабельності діяльності. Водночас, аналіз глобальних тенденцій вказує на ризики, пов’язані з надлишком виробничих потужностей, що вимагає від українських виробників зваженої інвестиційної політики, спрямованої на підвищення ефективності, а не просто нарощування обсягів. Обґрунтовано, що в умовах високої вартості капіталу, інструменти злиття та поглинання можуть слугувати ефективним механізмом підтримки ліквідності та зміцнення ринкових позицій. Запропонована у роботі структурно-логічна схема впливу інвестицій демонструє синергетичний ефект від капіталовкладень: технологічна трансформація запускає ланцюг покращень, що веде до зростання прибутковості, стабілізації грошових потоків і, як наслідок, підвищення інвестиційної привабливості підприємства. Таким чином, управління фінансовою стійкістю в сучасній пакувальній галузі має базуватися на системному підході до планування інвестицій, який інтегрує інноваційний розвиток, екологічну відповідальність та моніторинг глобальних ринкових дисбалансів.

ФОРМУВАННЯ АДАПТИВНОЇ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЛОГІСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА КРИЗОВИХ ЯВИЩ

Віта Андрєєва, Євгеній Невмержицький — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено проблеми формування адаптивної системи економічної безпеки логістичного підприємства в умовах цифровізації та кризових явищ, зумовлених воєнним станом і тривалою економічною нестабільністю. Актуальність теми обґрунтовується зростанням ролі логістичних підприємств як критично важливих елементів національної економіки, від безперервності функціонування яких залежить стабільність господарських зв’язків, постачання ресурсів та підтримка бізнес-процесів. У таких умовах традиційні статичні підходи до управління економічною безпекою виявляються недостатньо ефективними, оскільки не враховують динаміку гібридних загроз, зокрема фінансових дисбалансів, кадрових ризиків і кібернетичних атак. Метою статті є оцінка рівня економічної безпеки логістичного підприємства та обґрунтування напрямів формування адаптивної системи безпеки з урахуванням цифрових і кадрових ризиків. Методологічною основою дослідження є модифікований інтегральний метод оцінки економічної безпеки, який передбачає аналіз фінансової, техніко-технологічної та кадрової складових із доповненням індикаторами цифрової стійкості та репутаційної безпеки. У процесі дослідження використано методи фінансового аналізу, нормування показників, інтегрального узагальнення та сценарного моделювання. Результати дослідження на прикладі ТОВ «Нова Пошта» засвідчили, що за умов зростання масштабів діяльності підприємства інтегральний показник економічної безпеки у 2024 році відповідав передкризовому стану. Виявлено ключові дестабілізуючі чинники, серед яких зростання боргового навантаження, кадрові ризики та загрози цифрового середовища. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні концепції адаптивної системи економічної безпеки логістичного підприємства, що базується на поєднанні фінансової стабілізації, цифрового захисту та розвитку людського капіталу. Практичне значення результатів полягає в можливості використання запропонованих рекомендацій у діяльності логістичних підприємств в умовах кризових явищ.

Ключові слова: економічна безпека, логістичне підприємство, адаптивна система, цифровізація, кадрова безпека, кризові явища, інтегральна оцінка.

Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 12

ОЦІНКА КОРЕЛЯЦІЇ МІЖ СУПУТНИКОВИМ СИГНАЛОМ НІЧНОГО СВІТЛОВОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ (NTL) ТА ПОКАЗНИКАМИ ЗБИТКІВ, ВТРАТ І ПОТРЕБ У ВІДНОВЛЕННІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА RDNA4

Роман Пашковський — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

В умовах повномасштабної війни в Україні актуальним стає визначення тенденцій економічного розвитку в умовах, коли офіційна статистика відсутня або неповна. Метою статті є оцінка того, чи можуть супутникові дані про нічне світлове випромінювання (NTL) слугувати наближеним індикатором регіональних економічних порушень шляхом порівняння динаміки NTL із агрегованими показниками на рівні областей згідно з звітом Світового банку Fourth Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA4). Методологія дослідження ґрунтується на використанні неконвенційного джерела даних — продукту NASA VIIRS Black Marble — для формування помісячної панелі нічного випромінювання, після чого застосовано кореляційний аналіз. У межах дослідження для кожної області визначено передвоєнний референтний рівень (січень 2021 — лютий 2022 рр.). Індекс розриву NTL після повномасштабного вторгнення визначено як середнє відхилення, починаючи з березня 2022 року (додатні значення інтерпретуються як зниження освітленості відносно передвоєнного рівня, від’ємні — як її зростання). Для кількісної оцінки взаємозв’язку між індексом на основі NTL та показниками RDNA4 розраховано коефіцієнти кореляції Пірсона і Спірмена. У документі RDNA4 виокремлено три категорії показників: damages (фізичне знищення активів), losses (втрачений/недоотриманий обсяг виробництва, доходів і надання послуг) та needs (кошторисні потреби у відновленні й реконструкції з урахуванням принципу «build back better»). Отримані результати свідчать, що індекс NTL має найтісніший зв’язок із показником losses за RDNA4 (Пірсон r≈0,71; Спірмен ρ≈0,51), тоді як кореляції з damages (r≈0,23; ρ≈0,27) і needs (r≈0,31; ρ≈0,37) є слабкими. Розбіжність між оцінками Пірсона та Спірмена, а також аналіз чутливості вказують на те, що лінійний зв’язок для losses частково формується окремими регіонами (зокрема Київською та Дніпропетровською областями), тоді як низка областей (наприклад, Запорізька, Херсонська, Луганська) послаблює узгодженість, що може відображати неоднорідність відключень електроенергії, дію комендантських обмежень, відмінності галузевої структури та просторове зміщення активності в умовах війни. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні можливості використання NTL як оперативного доповнення для регіонального моніторингу в умовах дефіциту даних; водночас підкреслюється необхідність обережної інтерпретації через потенційні сторонні впливи та неповну відповідність між світловим випромінюванням, економічною активністю і потребами відновлення.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ПРОДОВОЛЬЧОЇ ТРАНСМІСІЇ

Микола Горбачьов — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретико-методичні підходи до формування механізму продовольчої трансмісії як ключового елементу функціонування агропродовольчого ринку. Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення стабільності цін та доступності продовольства в умовах глобальних економічних і воєнних викликів, порушення логістичних ланцюгів і посилення ринкових дисбалансів. Метою статті визначено дослідження теоретико-методичних підходів до формування механізму продовольчої трансмісії у контексті забезпечення продовольчої безпеки. Систематизовано методичний інструментарій дослідження трансмісійних процесів, що включає загальнонаукові методи (аналізу та синтезу, системний підхід), економіко-теоретичні методи (структурно-функціональний, інституційний аналіз), методи збору та обробки інформації (монографічний, теоретичного узагальнення). Розкрито теоретичну сутність продовольчої трансмісії як процесу передачі цінових та інформаційних сигналів між ланками агропродовольчого ланцюга – від виробників сільськогосподарської сировини через переробні підприємства та торговельні мережі до кінцевих споживачів. Визначено, що ефективність цього механізму характеризується швидкістю, повнотою та симетричністю реагування цін на різних рівнях на зміну ринкових умов. Проаналізовано основні чинники, що впливають на функціонування трансмісійного механізму, серед яких: монополізація окремих ланок ринку, трансакційні витрати, часові лаги, недосконалість контрактних відносин, державне регулювання та інституційне середовище. Обґрунтовано, що порушення в роботі механізму призводять до диспаритету цін, коли виробники недоотримують прибутки, а споживачі змушені переплачувати за продовольство. Розглянуто багаторівневий характер продовольчої трансмісії. Важливу роль відведено зворотному зв'язку, через який споживчий попит впливає на обсяги виробництва та цінову політику на попередніх етапах ланцюга. Визначено, що розроблені теоретико-методичні підходи створюють науково обґрунтовану основу для вдосконалення механізму продовольчої трансмісії з метою забезпечення стабільності цін, доступності продовольства, справедливого розподілу доданої вартості між учасниками ринку та зміцнення продовольчої безпеки. Окреслено перспективи подальших досліджень, які полягають у поглибленому аналізі впливу глобальних економічних криз, кліматичних змін, геополітичних факторів та новітніх технологічних рішень на стійкість трансмісійних зв’язків у продовольчих системах, а також у розробці комплексних моделей прогнозування поведінки цін в агропродовольчому ланцюгу за різних сценаріїв розвитку.

РЕФОРМА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ

Артем Шульга — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено реформу системи управління публічними інвестиціями в Україні в контексті післявоєнного відновлення економіки. Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення результативного використання державних фінансових ресурсів та зовнішньої підтримки, що спрямовуються на відбудову інфраструктури, модернізацію виробничої бази та відновлення соціально-економічного потенціалу країни. Обґрунтовано, що в умовах масштабних руйнувань ефективність відновлювальної політики залежить не лише від обсягів фінансування, а й від якості інституційних механізмів планування, відбору, реалізації та моніторингу інвестиційних проєктів. Метою дослідження є обґрунтування напрямів реформування системи управління публічними інвестиціями в Україні з урахуванням потреб післявоєнного відновлення економіки. Методологічною основою дослідження є методи аналізу і синтезу, системний підхід, порівняльний метод, метод узагальнення наукових джерел та аналітичних матеріалів міжнародних організацій. У роботі визначено роль публічних інвестицій у відновленні інфраструктури, стимулюванні економічної активності, підтримці зайнятості та формуванні передумов для залучення приватного капіталу. Виявлено ключові проблеми чинної системи управління публічними інвестиціями в Україні, серед яких недостатня координація між органами влади, слабка інтеграція стратегічного та бюджетного планування, недосконалість процедур відбору проєктів, обмеженість моніторингу результативності та недостатній рівень прозорості. У результаті дослідження обґрунтовано пріоритетні напрями реформування системи управління публічними інвестиціями, що охоплюють посилення стратегічного планування, удосконалення процедур пріоритизації проєктів, цифровізацію управлінських процесів, розвиток механізмів державно-приватного партнерства та впровадження системи оцінювання результатів інвестиційних програм. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при формуванні державної фінансової політики, розробленні програм відбудови та вдосконаленні інституційної архітектури управління публічними інвестиціями в Україні.

РОЗВИТОК ПРИВАТНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ УКРАЇНИ: РОЛЬ ЗАОЩАДЖЕНЬ ТА ЦИФРОВИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Олексій Богодюк — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено роль заощаджень населення та цифрових фінансових інструментів у розвитку приватного інвестиційного ринку України в умовах економічної нестабільності та трансформації фінансового сектору. Обґрунтовано, що заощадження домогосподарств є одним із ключових внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів, здатних забезпечити довгострокове економічне зростання країни за обмеженого доступу до зовнішнього фінансування. Особливу увагу приділено впливу цифровізації фінансових послуг на заощаджувально-інвестиційну поведінку населення. У роботі проаналізовано сучасні тенденції використання мобільного банкінгу, онлайн-інвестиційних платформ та автоматизованих механізмів накопичення, які сприяють підвищенню доступності фінансових інструментів і зниженню бар’єрів входу на приватний інвестиційний ринок. Показано, що цифрові фінансові інструменти не лише стимулюють регулярність заощаджень, але й формують передумови для активнішого залучення коштів населення до інвестиційного обігу, зокрема через альтернативні фінансові інструменти. Методологічною основою дослідження стали методи статистичного та порівняльного аналізу, узагальнення наукових публікацій, а також аналіз емпіричних даних щодо структури заощаджень і динаміки приватних інвестицій в Україні. На основі отриманих результатів визначено ключові обмеження розвитку приватного інвестиційного ринку, серед яких недостатній рівень фінансової та цифрової грамотності населення, низький рівень довіри до фінансових інститутів та регуляторні ризики. Зроблено висновок, що ефективна стратегія розвитку приватного інвестиційного ринку України має ґрунтуватися на комплексному поєднанні цифровізації фінансових послуг, підвищення фінансової грамотності населення та формування стимулів для довгострокового інвестування заощаджень. Реалізація таких підходів сприятиме мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів і посиленню їхнього впливу на економічний розвиток країни.

РОЗВИТОК РИНКУ FOOD TECH В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ВОЄННИХ ВИКЛИКІВ

Богдан Чупіра, Оксана Сєдашова — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз сучасного стану та перспектив розвитку ринку FoodTech в Україні, який перебуває під впливом подвійного екзогенного шоку: наслідків пандемії COVID-19 та викликів повномасштабної війни. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровою трансформацією національної економіки та зміною споживчих патернів, де замовлення їжі перетворюється з елементу розкоші на базову побутову потребу. Метою роботи є ідентифікація ключових трендів, проблем та точок зростання українського фудтех-сектору в умовах невизначеності. Методологічну основу дослідження склали методи систематизації, порівняльного аналізу та контент-аналізу відкритих даних про діяльність ключових гравців ринку. У статті детально розглянуто архітектуру ринку, яка включає сегменти доставки готових страв (Food Delivery), онлайн-замовлення продуктів (e-grocery), технологічні рішення для ресторанів (HoReCa Tech/Restaurant Tech) та виробництво інноваційних продуктів харчування. Особливу увагу приділено еволюції бізнес-моделей: від класичного ресторанного обслуговування до форматів «dark kitchen» (віртуальних кухонь) та «dark store», які продемонстрували високу економічну ефективність та адаптивність під час блекаутів та логістичних криз. На основі аналізу емпіричних даних виявлено специфічний для українського ринку «інвестиційний парадокс»: попри високий рівень технологічної зрілості стартапів та значний попит на цифрові послуги, обсяг венчурного фінансування залишається критично низьким через воєнні ризики. Встановлено, що ключовими драйверами ринку на сьогодні є автоматизація операційних процесів, впровадження B2B-рішень для оптимізації закупівель та зростання популярності сегментів Ready-to-Eat та Ready-to-Cook. За результатами дослідження сформульовано стратегічні рекомендації для учасників ринку, що полягають у необхідності диверсифікації каналів збуту, посиленні енергонезалежності бізнес-процесів та фокусуванні на створенні екосистемних продуктів. Доведено, що подальший розвиток галузі залежатиме від здатності компаній інтегрувати інноваційні IT-рішення у традиційні ланцюги постачання, забезпечуючи баланс між технологічністю та доступністю послуг для кінцевого споживача.

РОЗВИТОК РОБОТОТЕХНІКИ В УКРАЇНІ: ЕКОНОМІЧНІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Інна Ендеберя, Тетяна Герасимова — Mon, 30 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті проведено комплексний аналіз розвитку робототехніки в Україні в контексті світових технологічних трендів та їхнього впливу на економічний розвиток. Показано, що для України розвиток робототехніки набуває особливого значення у трьох взаємопов’язаних площинах: оборонній, економічній та освітній. Встановлено, що війна стала чинником прискореного розвитку військових роботизованих систем і безпілотних технологій, тоді як промисловість і логістика потребують автоматизації як інструменту підвищення продуктивності, зниження витрат та відновлення зруйнованої інфраструктури. У сфері освіти актуалізується завдання створення робототехнічних лабораторій і програм підготовки кадрів нового покоління, що розглядається як ключовий елемент формування людського капіталу. Метою статті є комплексний аналіз стану та перспектив розвитку робототехніки в Україні, з урахуванням її впливу на економічне зростання, підвищення конкурентоспроможності та модернізацію національної економіки в умовах глобальних технологічних трансформацій. У процесі дослідження використано методи: аналізу та синтезу; порівняльного аналізу; системного підходу; узагальнення та прогнозування. Отримані наукові результати щодо основних чинників, які стримують розвиток галузі, зокрема низький рівень інвестицій у науково-дослідні розробки, кадровий дефіцит, відсутність єдиної державної стратегії та недостатню інтеграцію цифрових технологій у виробничі процеси. Окрему увагу приділено міжнародному контексту: участь України у грантових програмах Horizon Europe, Eurostars, EUREKA розглядається як економічна можливість для залучення фінансування, розвитку партнерств і трансферу технологій. Перспективи подальших досліджень пов’язані із формулюванням напрямків подальшого розвитку галузі, за якого прогрес може обмежуватися військовим сегментом, та з можливістю зростання інвестицій, реалізації освітніх реформ і ухвалення стратегічних рішень, у результаті чого Україна може сформуватися як регіональний лідер у сфері робототехніки. Сформульовано рекомендації для державної політики та бізнесу, спрямовані на стимулювання інновацій, розвиток людського капіталу й інтеграцію України у глобальний інноваційний простір.