Вчені записки Університету «КРОК»

КОНТРОЛІНГОВИЙ МЕХАНІЗМ ДІАГНОСТИКИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ- ДИСТРИБ’ЮТОРІВ

Віктор Алькема — 2026-05-30

У статті досліджено теоретико-методичні засади формування контролінгового механізму діагностики системи управління персоналом підприємств-дистриб’юторів. Актуальність теми обумовлена посиленням конкуренції, цифровізацією бізнес-процесів, нестабільністю ринкового середовища та зростанням вимог до ефективності логістично-збутової діяльності. Визначено, що персонал підприємств-дистриб’юторів забезпечує координацію торгових, логістичних, складських і сервісних процесів, а тому ефективність управління людськими ресурсами безпосередньо впливає на результати діяльності підприємства. Обґрунтовано необхідність застосування контролінгового підходу як інструменту інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень у сфері HR-менеджменту. Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад та формування контролінгового механізму діагностики системи управління персоналом підприємств-дистриб’юторів. У процесі дослідження узагальнено наукові підходи до розуміння сутності контролінгу персоналу та HR-аналітики. Встановлено, що традиційні методи оцінювання персоналу часто мають фрагментарний характер і не дозволяють комплексно оцінити взаємозв’язок між кадровими рішеннями та результативністю логістично-збутових процесів. Визначено специфіку системи управління персоналом підприємств-дистриб’юторів, яка полягає у високій залежності результатів діяльності від узгодженості роботи персоналу різних функціональних підрозділів. Запропоновано систему показників оцінювання результативності управління персоналом, що охоплює кадрове забезпечення, рух персоналу, продуктивність праці, витрати на персонал, навчання і розвиток, мотивацію, а також логістично-збутові та цифрово-аналітичні показники. Сформовано етапи реалізації контролінгового механізму діагностики, серед яких: визначення цілей і меж діагностики, формування інформаційної бази, аналітичне оцінювання, виявлення кадрових ризиків, розроблення управлінських рекомендацій та моніторинг результатів. Доведено, що запропонований механізм забезпечує перехід від епізодичного оцінювання персоналу до системного моніторингу кадрових процесів і підвищує обґрунтованість управлінських рішень. Наукова новизна дослідження полягає у розвитку теоретико-методичних засад діагностики системи управління персоналом підприємств-дистриб’юторів на основі інтеграції HR-показників із логістично-збутовими та операційними індикаторами. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованого механізму для підвищення ефективності кадрової політики, оптимізації HR-процесів і забезпечення результативності діяльності підприємств-дистриб’юторів.

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЧЕРЕЗ УПРАВЛІННЯ КОМАНДНОЮ РОБОТОЮ ЯК НАПРЯМУ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В ІТ-ПРОЄКТАХ

Марта Копитко — 2026-05-30

У статті досліджено теоретико-методичні та теоретико-практичні аспекти управління командною роботою в ІТ-проєктах як важливого чинника підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств. Узагальнено основні види та методи управління командами в ІТ-проєктах, включаючи традиційні і гнучкі підходи (Waterfall, Agile, Scrum, Kanban, Management 3.0), та проаналізовано аспекти управління персоналом у сфері інформаційних технологій, які виникають через високий темп цифровізації, глобалізацію, віддалений формат роботи та зростаючу складність проєктів. Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад управління командною роботою в IT-проєктах та розроблення практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності взаємодії проєктних команд в умовах цифрового середовища та підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств. У результаті дослідження побудовано модель процесу управління командою в ІТ-проєктах, що відображає циклічний і адаптивний характер управлінської діяльності та поєднує етапи: планування, формування команди, організацію робочих процесів, розвиток компетенцій учасників, аналіз результатів і коригування управлінських рішень з урахуванням індивідуальних характеристик членів команди та взаємодії в групі. Показано, що ефективна діяльність команд має прямий вплив на конкурентоспроможність підприємства, оскільки забезпечує раціональне використання людського капіталу, підвищує швидкість і якість ухвалення рішень, сприяє інноваційній активності та адаптивності підприємства до змін зовнішнього середовища, покращує якість продуктів і послуг та формує стійкі конкурентні переваги на ринку. На основі отриманих результатів запропоновано модель впливу управління командною роботою на рівень конкурентоспроможності підприємства, яка дозволяє комплексно оцінити взаємозв’язок управлінських, інноваційних та економічних ефектів командної діяльності, враховуючи як внутрішні процеси підприємства, так і зовнішні ринкові умови. Запропонована модель може бути використана для вдосконалення системи управління командами в ІТ-проєктах, оптимізації організаційних процесів, розвитку людського потенціалу та підвищення стратегічної ефективності підприємств у цифровій економіці. Перспективи подальших наукових розвідок доцільно пов’язувати з емпіричною перевіркою запропонованої моделі на основі даних діяльності ІТ-підприємств, кількісним оцінюванням впливу окремих елементів управління командною роботою на показники конкурентоспроможності, а також з дослідженням особливостей управління розподіленими та міжкультурними командами.

ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАВАЛЬНИХ КОМПАНІЙ

Олександр Сумець — 2026-05-30

Ефективність господарювання енергопередавальних компаній багато в чому залежить від організації логістики і рівня логістичного потенціалу. Логістичний потенціал визначається як спроможність компанії виконувати логістичні операції і процеси вчасно з високим рівнем ефективності й результативності. Для досягнення такого результату компаніям вкрай важливо встановити пріоритетні напрями реалізації логістичного потенціалу при виконанні як проектних завдань, так і відновлювальних робіт. Визначення таких пріоритетів надасть можливість енергопередавальним компаніям оптимізувати і ресурси, і зусилля у вирішенні поставлених завдань. То ж, актуальність визначення пріоритетних напрямів реалізації логістичного потенціалу для вітчизняних електропередавальних компаній на цей момент часу не викликає жодних сумнівів. Мета статі: визначити пріоритетні напрями реалізації логістичного потенціалу електропередавальних компаній, що надасть можливість їм оптимізувати зусилля і ресурси в загальному процесі управління. З метою забезпечення якості результатів дослідження були використані такі наукові методи: абстрактно-логічний – для ґрунтовного аналізу проблеми й узагальнення результатів дослідження, експертне опитування – для встановлення пріоритетних напрямів реалізації логістичного потенціалу вітчизняних енергопередавальних компаній. Результати. У статті обґрунтовано критерії вибору пріоритетних напрямів реалізації логістичного потенціалу вітчизняних електропередавальних компаній. До них було віднесено безпеку енергосистеми, стійкість до ризиків, ефективність витрат і здатність до відновлення. Побудована логічна матриця, що відображає взаємозв’язок і взаємозалежність критеріїв визначення пріоритетів реалізації логістичного потенціалу. Визначено ключові напрями в реалізації логістичного потенціалу енергопередавальних компаній, описано їх характеристичні моменти. Здійснено експертне опитування щодо встановлення ієрархії пріоритету напрямів реалізації логістичного потенціалу компаній. Науковою новизною дослідження слід вважати обґрунтування ключових критеріїв визначення пріоритетних напрямів реалізації логістичного потенціалу вітчизняних електропередавальних компаній. Практичною цінністю дослідження є визначені ключові напрями використання логістичного потенціалу енергопередавальних компаній, реалізація яких суттєво підвищить їх конкурентний потенціал і ефективність функціонування.

ЛОГІСТИЧНІ ТА МАРКЕТИНГОВІ РИЗИКИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КОМПЛАЄНС-ПІДХІД

Наталія Приймак — 2026-05-30

У статті досліджено теоретичні аспекти трактування логістичних та маркетингових ризиків. Визначено, що під логістичними ризиками варто розуміти сукупність ризиків, пов’язаних із проявом невизначеності в логістичній системі, яка характеризується ймовірністю настання подій, що перешкоджають своєчасному, якісному та економічно-ефективному переміщенню матеріальних потоків, і зумовлює відхилення від стратегічних та оперативних цілей підприємства; під маркетинговими ризиками варто розуміти форму прояву невизначеності в маркетинговій діяльності підприємства, яка характеризується як ймовірність настання подій, що перешкоджають досягненню маркетингових та стратегічних цілей, спричиняють фінансові втрати та послаблюють конкурентні позиції підприємства на цільових ринках. Дослідження сутності та видових проявів логістичних та маркетингових ризиків дозволяє стверджувати про їх комплексний, ієрархічний і каскадний характер, прояв якого обумовлений наступними ознаками спільності: спільна природа невизначеності яка генерує їх виникнення; взаємна казуальність; приналежність до однієї сфери бізнес-процесів: обидва досліджуваних види ризиків виникають у ланцюгу «виробник-споживач»; спільний об’єкт впливу - споживча цінність; єдине (спільне) середовище реалізації - ринок; зовнішній характер впливу: обидва досліджуваних види ризиків залежать від зовнішнього середовища та диспозиції його чинників; єдина інформаційна база управління; спільність фінансових наслідків реалізації ; необхідність інтегрованого управління; спільність системи мінімізації маркетингових та логістичних ризиків в рамках системи управління економічними ризиками діяльності підприємства. Зазначені спільні сторони вказують на необхідність відходу від традиційного, функціонально-розрізненого (силосного) управління логістичними та маркетинговими ризиками та реалізацію комплаєнс-підходу до управління даними видами ризиків. У контексті логістичних і маркетингових ризиків комплаєнс виходить за рамки суто регуляторного комплаєнсу і трансформується в інтегративний стратегічний ризик-комплаєнс, метою якого є не просто уникнення санкцій і штрафів, а системне забезпечення стійкості бізнес-процесів у ланцюгу «виробник - споживач».

ПРОФЕСІЙНА ПАРАДИГМА ТА «Я-КОНЦЕПЦІЯ» КАР’ЄРНОГО КОНСУЛЬТАНТА В УМОВАХ ЗАПИТІВ ПОКОЛІННЯ ALPHA

Злата Тягунова — 2026-05-30

Візія статті – представлення результатів мультидисциплінарного дослідження щодо зміни «я – концепції» кар'єрного консультанта відповідно до запитів «покоління Альфа». Авторський колектив обґрунтовує, що робота з «пізніми зумерами», поява «покоління Альфа», розвиток штучного інтелекту, нова модель споживання та архітектура ринку праці нівелюють традиційні системи професійної мотивації. Роль кар’єрного консультанта трансформується з допоміжної опції на критично важливу ланку фахової освіти та наступного розвитку кар’єри. Відбувається конфлікт між традиційною «Я-концепцією» кар'єрного консультанта та запитами нового покоління клієнтів, що потребує переосмислення професійної ідентичності фахівця та вироблення нової моделі взаємодії. Мета статті полягає у розкритті конфлікту між здатністю традиційної парадигми кар’єрного консультування адаптуватися до потреб «покоління Альфа» та готовності консультанта трансформувати власну «Я-концепцію» задля збереження релевантності. Об’єкт дослідження — професійна парадигма та «Я-концепція» кар’єрного консультанта в умовах нових викликів, зумовлених взаємодією з представниками Generation Alpha. Методологічна рамка дослідницької роботи базується на гуманістичній психології та Career Development Theory. Автори застосовують інтерпретативно-феноменологічний аналіз (IPA) для вивчення суб’єктивного досвіду практикуючих кар'єрних консультантів. В статті схарактеризовано еволюцію професії кар’єрного консультанта в Україні: від директивного профвідбору радянського періоду до сучасного партнерського консультування-коучингу. Дослідження фіксує п’ять ключових трансформацій: зсув фокусу від експертної позиції до фасилітаторської ролі; переорієнтацію з вибору посади на формування ідентичності; легітимізацію множинних кар’єрних сценаріїв; впровадження динамічних цифрових форматів взаємодії; підвищення чутливості до автентичності та емоційного контакту. Доведено, що покоління Альфа сприймає невизначеність як норму, тому потребує навігатора-партнера, а не порадника. Результати дослідження інтегровано у контекст підготовки фахівців за спеціальністю 076 «Підприємництво та торгівля». Матеріали статті слугують підґрунтям для розробки сертифікаційних програм підготовки кар’єрних радників та консультантів.

МАРКЕТИНГОВІ ІНСТРУМЕНТИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЛОЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

Ірина Петрова — 2026-05-30

Стаття присвячена дослідженню використання маркетингових інструментів аналізу ринку праці у діяльності компанії з метою підвищення її ефективності у сфері управління персоналом. У сучасному висококонкурентному середовищі, особливо в секторі високих технологій та інженерії, традиційні методи HR-менеджменту стають недостатніми для залучення і утримання висококваліфікованих працівників. Постає необхідність інтеграції маркетингових підходів у стратегію управління персоналом (HR-маркетинг) для успішного позиціонування роботодавця. Складовою HR-маркетингу є маркетингові дослідження ринку праці, що проводяться як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках (всередині компанії). Вони дозволяють визначити потреби компанії в людських ресурсах і прокласти шляхи їх оптимального задоволення. Метою дослідження є аналіз ефективності використання маркетингових інструментів для оцінки ринку праці та формування бренду роботодавця. У статті розглянуто специфіку використання таких маркетингових інструментів дослідження ринку праці, як бренд роботодавця, ціннісна пропозиція роботодавця, воронка кандидатів, канали комунікації, опитування персоналу щодо задоволеності, лояльності та залученості, моніторинг соціальних мереж та аналітика веб-платформ як засобів збору даних про кандидатів на посади. Практичне дослідження проведено на матеріалах компаній Bosch та Soft Serve. Визначено, що для компанії Bosch ключовим викликом є трансформація сприйняття бренду від традиційного промислового гіганта до інноваційної IoT-компанії, що дозволяє їй конкурувати з інноваційною високотехнологічною компанією Soft Serve. Результати дослідження доводять, що використання комплексу інструментів маркетингових досліджень дозволяє оптимізувати витрати на рекрутинг, підвищити якість вхідного потоку кандидатів, посилити конкурентні позиції компанії на ринку праці та підвищити рівень лояльності персоналу.

ФОРМУВАННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ ОЦІНЮВАННЯ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Ганна Пазєєва — 2026-05-30

У статті досліджено проблематику оцінювання життєздатності підприємства в умовах невизначеності, що зумовлена зростанням динамічності зовнішнього середовища, воєнними ризиками, макроекономічною нестабільністю та трансформаційними процесами в економіці. Обґрунтовано, що традиційні підходи до аналізу діяльності підприємства, зосереджені переважно на фінансових показниках, не забезпечують повного відображення його здатності до функціонування, адаптації та розвитку в умовах турбулентності. На основі узагальнення сучасних наукових підходів до антикризового управління, ризик-менеджменту, резильєнтності та стратегічного управління визначено необхідність формування комплексного інструментарію оцінювання життєздатності підприємства як інтегральної характеристики його стану. Встановлено, що існуючі методичні підходи мають фрагментарний характер і орієнтовані на оцінювання окремих складових, що обмежує можливості системної діагностики підприємства. Метою статті є розроблення та обґрунтування системи інструментів оцінювання життєздатності підприємства з урахуванням багатовимірної природи цього поняття. Запропоновано теоретико-методичний підхід, що базується на виділенні трьох взаємопов’язаних вимірів: операційного, відновлювального та розвиткового. Доведено, що їх інтеграція дозволяє сформувати цілісне уявлення про здатність підприємства забезпечувати стабільне функціонування, відновлюватися після кризових впливів та реалізовувати потенціал розвитку. Сформовано систему показників оцінювання життєздатності підприємства, яка поєднує фінансово-економічні індикатори (ліквідність, рентабельність, оборотність активів) із управлінськими показниками (рівень резервування, диверсифікація доходів, інноваційна активність, адаптивність бізнес-процесів). Обґрунтовано доцільність використання такого підходу для підвищення обґрунтованості управлінських рішень. Наукова новизна полягає у формуванні інтегрованої системи показників оцінювання життєздатності підприємства, структурованої за трьома вимірами та орієнтованої на поєднання фінансових і нефінансових індикаторів. Практичне значення полягає у можливості використання запропонованого інструментарію для управлінської діагностики та антикризового управління. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням інтегральної оцінки життєздатності та її апробацією.

ПОВЕДІНКОВІ МЕХАНІЗМИ КОГНІТИВНОЇ ЕКОНОМІЇ У СПОЖИВЧОМУ ВИБОРІ

Олена Наумова — 2026-05-30

У статті розглянуто проблему прийняття споживчих рішень у середовищі, де зростання асортименту, інтенсивність маркетингових сигналів і розвиток цифрових сервісів ускладнюють раціональне порівняння товарів. За таких умов споживач прагне зменшити навантаження на увагу, пам’ять і час, тому поглиблює використання простих орієнтирів, повторюваних сценаріїв та технологічних підказок. Метою дослідження є вивчення поняття когнітивної економії як поведінкового механізму, що допомагає споживачеві швидше ухвалювати рішення, але водночас може створювати ризики імпульсивності та залежності від зовнішньо сформованого середовища вибору. Об’єктом дослідження виступає споживча поведінка в умовах інформаційної насиченості, надлишкової кількості альтернатив, візуального впливу, сервісної зручності та цифрової автоматизації купівельних дій. Емпіричну базу складено на основі анонімного онлайн-опитування 108 респондентів, у якому поєднано закриті запитання за шкалою Лайкерта та відкриті відповіді. У роботі використано аналіз і синтез, порівняння, систематизацію, описову статистику, кореляційний і коваріаційний аналіз, а також контент-аналіз відкритих відповідей респондентів. Отримані результати показали, що колір, дизайн упаковки, впізнаваність бренду й інтерфейсні підказки можуть виконувати роль когнітивних орієнтирів, скорочуючи час вибору та підсилюючи суб’єктивну впевненість у рішенні. Водночас такі стимули не завжди сприяють раціональності, оскільки можуть активізувати імпульсивні покупки. Дослідження також виявило, що споживачі надають вагомого значення зручності доставки, економії фізичних зусиль, автоматизованим сервісам і повторним покупкам, особливо тоді, коли процес вибору стає складним або емоційно виснажливим. Аналіз відкритих відповідей засвідчив, що 65% респондентів пов’язують свободу вибору передусім із самостійністю, зрозумілістю, контролем і відсутністю нав’язливого впливу, а не лише з кількістю доступних товарів. Практична цінність дослідження полягає в тому, що його результати можуть допомогти споживачам критичніше оцінювати маркетингові стимули, а бізнесу – створювати зручні та етично виважені рішення, які спрощують вибір без застосування маніпулятивного впливу.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ БАР’ЄРІВ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Ігор Ковальчук — 2026-05-30

У статті досліджено бар’єри ефективного функціонування систем управління якістю підприємств України в умовах воєнної нестабільності, енергетичних обмежень, логістичних збоїв, кадрового дефіциту, посилення регуляторних вимог і цифрової трансформації бізнес-середовища. Актуальність теми зумовлена тим, що за сучасних умов системи управління якістю на багатьох підприємствах нерідко функціонують формально, не забезпечуючи належного рівня превентивного управління якістю, стійкості процесів і своєчасного реагування на відхилення. Метою статті є ідентифікація бар’єрів ефективного функціонування систем управління якістю підприємств України, їх систематизація, оцінювання та обґрунтування напрямів мінімізації. Методологічну основу дослідження становлять методи теоретичного узагальнення, систематизації, логічного аналізу, порівняння, наукової абстракції, структуризації та бальної оцінки. У процесі дослідження уточнено зміст понять «управління якістю», «система управління якістю» та «бар’єр функціонування системи управління якістю», що дозволило розкрити системну природу бар’єрів як чинників, які деформують або блокують результативну реалізацію процесів, процедур, рішень і взаємозв’язків у сфері забезпечення якості. Установлено доцільність поділу бар’єрів на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх віднесено енергетичні, логістично-постачальницькі, ринково-конкурентні, регуляторні, фінансово-економічні, технологічні, соціально-демографічні та безпекові бар’єри, тоді як внутрішні охоплюють організаційно-управлінські, процесно-технологічні, кадрово-компетентнісні, економічно-ресурсні, інформаційно-аналітичні, культурні, комунікаційно-координаційні та контрольні бар’єри. Запропоновано методику пріоритетної бальної оцінки бар’єрів за критеріями впливу, частоти прояву та керованості, що дає змогу визначати рівень їх управлінської пріоритетності та пов’язувати результати оцінювання з конкретними діями щодо усунення, мінімізації, адаптації або моніторингу. Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні узагальнених напрямів реагування на бар’єри залежно від їх природи та рівня керованості. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні сутності бар’єрів функціонування систем управління якістю та розробленні прикладного підходу до їх оцінювання і подолання. Перспективи подальших досліджень пов’язані з апробацією запропонованої методики на конкретних підприємствах та адаптацією інструментів управлінського реагування до галузевих умов функціонування.

НЕМАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ЯК РЕСУРС СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПОДІЄВОГО ТУРИЗМУ ДЕСТИНАЦІЇ

Олена Міхо — 2026-05-30

Актуальність дослідження визначається роллю нематеріальної культурної спадщини у формуванні унікальності дестинації та її культурної ідентифікації. Особливого значення нематеріальна культурна спадщина набуває у сфері подієвого туризму, де традиційні культурні практики інтегруються у фестивалі, етнокультурні заходи, гастрономічні події, ремісничі ярмарки та інші форми туристичної активності. Такі події сприяють популяризації локальної культури, посиленню туристичної привабливості і позитивного іміджу дестинації. Метою статті є теоретичне обґрунтування взаємозв’язку сталого подієвого туризму та нематеріальної культурної спадщини, а також дослідження перспектив для організації спеціальних подій як інструменту ефективного управління розвитком туристичної дестинації. Методологія дослідження базується на аналізі літературних джерел, статистичних даних та емпіричних спостережень. Застосування цих методів дало можливість визначити роль нематеріальної культурної спадщини у сталому розвитку подієвого туризму, охарактеризувати регіональні особливості нематеріальної культурної спадщини України та оцінити перспективи її представлення. У дослідженні проаналізовано динаміку збільшення кількості елементів нематеріальної культурної спадщини на трьох рівнях: міжнародному, національному, регіональному. На основі проведеного дослідження було систематизовано основні форми інтеграції елементів нематеріальної культурної спадщини у спеціальні події. На прикладі Івано-Франківської області, яка характеризується значною концентрацією елементів нематеріальної культурної спадщини, було визначено ступінь інтеграції елементів нематеріальної культурної спадщини у подієвий туризм: пряме залучення через організацію тематичного фестивалю та опосередковане залучення через участь у інших подіях. Нематеріальна культурна спадщина виступає стратегічним ресурсом сталого розвитку подієвого туризму. Результати дослідження розкривають потенціал елементів нематеріальної культурної спадщини, який поки не активно використовується, для розвитку сталого подієвого туризму. Разом із позитивними ефектами розвиток подієвого туризму на основі культурної спадщини супроводжується низкою викликів, зокрема ризиками надмірного туристичного навантаження, комерціалізації культурних практик, втрати автентичності та соціальних конфліктів між місцевими жителями і туристами. За умов ефективного управління, активної участі громад та збереження автентичності традицій, залучення нематеріальної культурної спадщини здатне забезпечити соціально-економічний розвиток туристичних дестинацій та суттєво посилити конкурентну позицію України на міжнародному ринку.

ДО ДАНО-ЕМПІРИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ: ПОДОЛАННЯ ФРАГМЕНТАЦІЇ АДАПТАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ У МОДЕЛЯХ AGILE-ТРАНСФОРМАЦІЇ

Олег Лукутін — 2026-05-30

У статті досліджуються структурні обмеження сучасних моделей Agile-трансформації в умовах організаційних середовищ, підсилених технологіями штучного інтелекту. Традиційні Agile-фреймворки формувалися в умовах періодичної емпіричної адаптації, де організаційне навчання ґрунтувалося на циклічних механізмах інспекції, координації та людської інтерпретації. Інтеграція штучного інтелекту, AI-assisted workflow-механізмів та безперервної операційної телеметрії змінює природу організаційного навчання, формуючи умови безперервного збору та інтерпретації сигналів (continuous sensing) і прискореного зворотного зв’язку. Метою дослідження є аналіз структурних адаптаційних обмежень сучасних Agile-моделей та позиціонування Data-Empirical Agility Model (DEAM) як синтетичної архітектури безперервної організаційної адаптації. Методологічну основу роботи становлять концептуально-порівняльний аналіз, системне мислення та підхід Design Science Research. У дослідженні проаналізовано Scrum, Scrum@Scale, SAFe, LeSS, Kanban Maturity Model, Evidence-Based Management, Agile Operating Model та Agile Product Operating Model. Результати дослідження демонструють, що сучасні Agile-підходи еволюціонували шляхом спеціалізації адаптаційних можливостей у сферах координації, управління (governance), вимірювання (measurement) та організаційного узгодження (organizational alignment). Водночас ці можливості залишаються структурно фрагментованими в умовах безперервного збору сигналів. У статті введено поняття fragmentation of adaptation capabilities (фрагментація адаптаційних можливостей), що описує структурне розділення механізмів збору сигналів, управління, вимірювання, координації та організаційного навчання в сучасних моделях Agile-трансформації. Також концептуалізовано adaptation latency як часовий розрив між генерацією операційних сигналів та узгодженою організаційною реакцією. DEAM позиціонується не як заміна існуючих Agile-фреймворків, а як синтетична архітектура, що інтегрує механізми безперервного збору сигналів, адаптивні цикли зворотного зв’язку та data-empirical organizational learning у єдину систему безперервної організаційної адаптації.

КОМУНІКАЦІЇ ЯК ФОРМА ЛІДЕРСТВА: ЯК МАРКЕТИНГ І PR ДЕТЕРМІНУЮТЬ УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ ТА ПОВЕДІНКУ СПОЖИВАЧА

Ірина Мала — 2026-05-30

У статті поглиблено теоретико-концептуальне обґрунтування комунікацій як форми лідерства в умовах цифровізації, інформаційної надлишковості, кризової чутливості суспільства та зростання ролі довіри у взаємодії організації зі споживачем. Актуальність дослідження зумовлена тим, що маркетинг, PR і цифрові комунікації дедалі частіше впливають не лише на просування товарів чи послуг, а й на логіку управлінських рішень, репутаційну стійкість, поведінку аудиторій і сприйняття організаційної легітимності. Метою статті є уточнення змісту комунікаційного лідерства як інтегративної категорії, що поєднує стратегічні комунікації, цифрове лідерство, маркетингові комунікації та PR-управління. Методологічну основу становлять аналіз, синтез, порівняння, критичне узагальнення та концептуальне моделювання, що дозволило не просто описати наявні підходи, а виявити їхні межі, сильні сторони й пояснювальний потенціал. У роботі запропоновано авторські визначення понять «комунікаційне лідерство», «цифрове лідерство» та «цифрове середовище», а також критично зіставлено наявні наукові підходи до комунікаційного впливу. Доведено, що відмінність авторської концепції полягає не в розширенні функцій маркетингу чи PR, а в розумінні комунікацій як механізму зв’язку між управлінською волею, ціннісною рамкою організації, поведінкою споживача та соціальною довірою. Показано, що маркетинг структурує бажаність і вибір, PR забезпечує довіру та легітимність, цифрове лідерство формує технологічно опосередковану здатність до адаптації, а стратегічні комунікації задають узгодженість смислів. Наукова новизна полягає у спробі подолати фрагментарність підходів, у яких маркетинг, PR, цифрове лідерство та стратегічні комунікації часто розглядаються окремо, без пояснення їхньої спільної ролі у формуванні управлінської поведінки та поведінки споживача. Практична цінність дослідження полягає у можливості застосування запропонованої рамки для оцінювання комунікацій не лише за показниками охоплення, впізнаваності чи залучення, а й за їхнім впливом на управлінську узгодженість, репутаційну стійкість, довіру та споживчу поведінку. Окреслено обмеження концепції: комунікаційне лідерство не може компенсувати слабкість продукту, неетичність управління або відсутність реальної цінності, а в цифровому середовищі потребує особливої уваги до прозорості, відповідальності та меж впливу.

ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ОПЕРАЦІЙНОГО РИЗИКУ У ФІНАНСОВИХ УСТАНОВАХ

Дмитро Коваль — 2026-05-30

У статті досліджено підходи до оцінки операційного ризику у фінансових установах з акцентом на кількісні, якісні та змішані методи в умовах зростання невизначеності, спричиненої воєнними, геополітичними, технологічними та регуляторними чинниками. Розглянуто теоретичні основи традиційних метрик (добуток імовірності та масштабу втрат), сучасних статистичних підходів (моделювання розподілів втрат, Value‑at‑Risk) та набору якісних інструментів (експертні оцінки, сценарії, аналіз першопричин тощо), а також їхні комбінації у змішаних підходах для формування цілісного ризикового профілю фінансової установи. Обґрунтовано, що кількісний підхід забезпечує вимірюваність і порівнянність результатів, але його застосовність обмежена якістю та достатністю історичних даних; якісний підхід дозволяє виявляти та оцінювати специфічні, у т.ч. нефінансові прояви ризику, проте має суб’єктивний характер; змішаний підхід поєднує переваги обох, забезпечуючи баланс між статистичною точністю і експертною інтерпретацією отриманих результатів. Зроблено висновки, що ефективне управління операційним ризиком вимагає інтеграції кількісних, якісних та змішаних підходів у систему управління операційними ризиками: кількісні моделі, зокрема дають основу для вимірювання фінансових втрат на основі історичних даних, якісні методи заповнюють прогалини історичних даних і виявляють новітніх проявів ризику (emerging risks), а змішані підходи забезпечують зрозумілі для стейкхолдерів консолідовані результати, які трактують отримані кількісні оцінки у відповідності до визначених діапазонів. Рекомендовано впроваджувати інтегровані підходи щодо оцінки операційного ризику комплексні з метою підвищення якості управлінських рішень і стійкості фінансової установи. Майбутні дослідження у сфері підходів оцінювання операційного ризику у фінансових установах мають бути спрямовані на розробку стандартизованих підходів до нормалізації даних, їх агрегування та зовнішнього бенчмаркінгу, на поглиблене вивчення гібридних методологій для досягнення балансу між статистичною точністю та експертною інтерпретацією, а також на проведення довгострокових досліджень щодо впливу новітніх ризиків на стійкість фінансових установ в умовах геополітичної нестабільності та технологічних трансформацій.

МЕТОДИ КРЕАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ПРОЄКТАХ

Олена Данченко — 2026-05-30

У статті здійснено наукове обґрунтування та розроблення двох взаємопов’язаних авторських методів креативного управління конфліктами в проєктах: методу «Компас 8D» та методу використання Банку сценаріїв управління конфліктами. Актуальність теми зумовлена зростанням складності сучасного проєктного середовища, поширенням гібридних форматів роботи, підвищенням інтенсивності командної взаємодії та потребою фіксації, систематизації й повторного використання знань, що формуються у процесі врегулювання конфліктів. У статті показано, що традиційні підходи до управління конфліктами не повною мірою враховують процесний, креативний і пов’язаний з управлінням знаннями аспекти врегулювання конфліктів у сучасному проєктному середовищі. Метою статті є наукове обґрунтування та розроблення авторських методів креативного управління конфліктами в проєктах, а також визначення їх теоретичного і практичного значення для підвищення ефективності командної взаємодії, накопичення й повторного використання досвіду врегулювання конфліктів та розвитку практик управління знаннями у проєктах. Методологічну основу дослідження становлять теоретичний аналіз і синтез наукових праць з проблематики управління конфліктами, креативних підходів до пошуку рішень, сценарного підходу та управління знаннями, а також застосування процесного й сценарного моделювання. У результаті дослідження розроблено метод «Компас 8D» як чітко структурований процесний метод управління конфліктом у проєкті, який охоплює послідовні етапи розуміння конфліктної ситуації, аналізу її причин, пошуку рішень, їх перевірки, впровадження та оцінювання результатів. Також розроблено метод використання Банку сценаріїв управління конфліктами як засіб накопичення, систематизації, збереження та повторного використання досвіду врегулювання конфліктів у проєктах. Метод ґрунтується на послідовності «конфлікт – рішення – знання – сценарій» і забезпечує перетворення досвіду врегулювання конфліктних ситуацій на систематизовані сценарії, придатні для застосування в майбутніх проєктах. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні двох взаємопов’язаних авторських методів креативного управління конфліктами в проєктах та обґрунтуванні їхньої єдності як цілісної методичної системи. Практичне значення запропонованих методів полягає в тому, що вони надають керівникам проєктів і командам структурований інструментарій для врегулювання конфліктів, фіксації набутого досвіду та його повторного використання в подальшій проєктній діяльності. Застосування методу «Компас 8D» забезпечує послідовність дій у конфліктній ситуації, тоді як метод використання Банку сценаріїв управління конфліктами створює основу для систематизації, збереження та повторного застосування напрацьованих рішень у межах управління знаннями проєкту. Перспективи подальших досліджень пов’язані з апробацією розроблених методів, формуванням системи показників оцінювання їх результативності, а також із розробленням цифрового модуля Банку сценаріїв управління конфліктами як складової системи управління знаннями проєкту.

МЕНЕДЖМЕНТ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ ДЕФІЦИТУ РЕСУРСІВ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ, СТРАТЕГУВАННЯ ТА ІННОВАТИКА

Ніна Петруха — 2026-05-30

Метою статті є випрацювання інтегрованого підходу до формування архітектури систему менеджменту енергоефективності аграрних підприємств, у функціонуванні яких енергетичний чинник дедалі більшою мірою визначає не лише рівень виробничих витрат, а й операційну стійкість, технологічну безперервність та збереження конкурентних переваг на внутрішньому продовольчому ринку. Методологічну основу дослідження утворює одночасне застосування системного підходу, структурно-ресурсного аналізу, елементів сценарного моделювання управлінських рішень й інструментів енергетичного менеджменту, зорієнтованого на послідовне поліпшення енергетичної результативності функціонування аграрних підприємств в період панування кризи енергетичної інфраструктури внаслідок постійних російських військових атак на її об’єкти виробництва електроенергії та мережі передачі. На основі емпіричних даних обґрунтовано доцільність застосування адаптивної стратегії енергоменеджменту, у межах якої управління дефіцитними ресурсами інваріюється за базовим, напруженим й кризовим режимами функціонування аграрного підприємства. Доведено, що результативність інвестицій у частотне регулювання двигунів, автоматизацію процесів сушіння, теплоізоляцію виробничої інфраструктури, цифрову диспетчеризацію та системи контролю навантаження не обмежується прямою економією енергоресурсів, оскільки такі рішення одночасно впливають на стабільність виробничих процесів, зниження операційних ризиків, мінімізацію втрат аграрної продукції й скорочення потреби у дефіцитних ресурсах, зокрема технологічної енергії. Поєднання біогазових установок, сонячної генерації, гібридних модулів і накопичувачів енергії в дослідженні позиціонується як інструмент не абсолютної енергетичної незалежності, а керованої автономності аграрного виробництва, його здатності протистояти існуючим енергетичним ризикам. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування запропонованого підходу для аналітичного супроводу інвестиційних рішень на різно масштабованих аграрних підприємствах з різним доступом до дефіцитних ресурсів. Наукова новизна полягає в інтеграції стратегічних, організаційних, фінансових і технологічних рішень у цілісний конструкт менеджменту енергоефективності аграрних підприємств з урахуванням існуючого стану (енергетичної кризи) й невизначеності щодо майбутнього (в коротко- і середньостроковому періоді) стану енергетичної інфраструктури України.

ПЛАТФОРМНА СЕРВІТИЗАЦІЯ ЯК МОДЕЛЬ СТРАТЕГІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ЦИФРОВІЙ ПОЛІГРАФІЧНІЙ ІНДУСТРІЇ

Артур Лапідус — 2026-05-30

Цифрова трансформація промисловості формує нові підходи до стратегічного управліннявиробничими підприємствами шляхом зміни механізмів створення цінності, структури конкурентнихпереваг і моделей взаємодії з клієнтами. Особливо динамічно ці процеси розвиваються у цифровійполіграфічній індустрії, де традиційні друкарські компанії трансформуються в інтегровані цифровіплатформи, екосистеми Web-to-Print та сервісно-орієнтовані бізнес-моделі. Актуальність дослідженнязумовлена недостатнім рівнем наукового опрацювання платформної сервітізації як комплексноїмоделі стратегічної трансформації підприємств цифрової поліграфії в умовах цифрової економіки. Метою дослідження є розроблення концептуальної моделі платформної сервітізації як механізмустратегічної трансформації компаній, що функціонують у цифровій поліграфічній індустрії. Об’єктомдослідження є процеси цифрової трансформації та сервісної інтеграції в межах платформнихполіграфічних екосистем. Теоретичну основу дослідження становлять концепції сервітізації, платформної економіки, екосистемного управління, цифрової трансформації та data-driven governance. У дослідженні використано методи системного аналізу, порівняльного аналізу, структурно-функціонального аналізу, теоретичного узагальнення та стратегічного аналізу. У статті систематизовано теоретичні підходи до платформної сервітізації та визначено ключові чинники стратегічної трансформації цифрових поліграфічних компаній. Дослідження демонструє, що розвиток платформ Web-to-Print, хмарних інфраструктур, автоматизації workflow-процесів, інтеграції штучного інтелекту та data-driven управління формує нову операційну модель поліграфічних підприємств, у якій цифрові сервіси, мережеві ефекти, платформна масштабованість і управління клієнтським досвідом стають основними джерелами конкурентних переваг. Запропоновано концептуальну модель стратегічної трансформації платформних поліграфічних компаній, що інтегрує механізми платформного governance, оркестрації екосистем та цифрового управління бізнес-процесами. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування запропонованої моделі для розроблення стратегій цифрової трансформації, оптимізації workflow-процесів, розширення платформних екосистем та вдосконалення клієнтоорієнтованих сервісів у цифровій поліграфічній індустрії.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЯКІСТЬ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ІТ-ПРОДУКТІВ У ПРОДУКТОВОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

Дмитро Ільєнков — 2026-05-30

Актуальність дослідження зумовлена зростанням складності цифрових ринків, швидкими технологічними змінами, регуляторним тиском і підвищенням очікувань користувачів щодо якості та зручності ІТ-продуктів. За таких умов продуктовий менеджмент не може спиратися лише на технічне вдосконалення або аналіз ринку, оскільки якість ІТ-продукту формується внаслідок узгодженого впливу низки груп факторів. Метою цього дослідження є систематична ідентифікація та оцінювання ключових факторів, що формують якість і вдосконалення ІТ-продуктів у продуктовому менеджменті. Об’єктом дослідження є процес формування якості та вдосконалення ІТ-продуктів у межах продуктового менеджменту. Методологічна основа дослідження базується на систематизації, порівняльному аналізі та теоретичному узагальненні факторів, що впливають на якість і вдосконалення ІТ-продуктів. У дослідженні ці фактори систематизовано у п’ять взаємопов’язаних груп: технічні, маркетингові, економічні, правові та регуляторні, а також соціально-психологічні. Результати показують, що технічні фактори визначають надійність, продуктивність і масштабованість; маркетингові фактори формують позиціонування та відповідність потребам клієнтів; економічні фактори визначають фінансову стійкість і розподіл ресурсів; правові та регуляторні фактори визначають вимоги до відповідності нормативним вимогам і зміцнюють довіру користувачів; соціально-психологічні фактори впливають на сприйняття, залученість, задоволеність і лояльність клієнтів. Запропонована матриця показує, що одна група факторів може впливати на результати з різною інтенсивністю, що допомагає продуктовим менеджерам визначати пріоритети. Дослідження ілюструє практичне застосування матриці на прикладі Weblium, українського конструктора сайтів, де аналіз факторів дав змогу обґрунтувати рішення щодо підвищення видимості статусу індексації сайту в інтерфейсі. Практична цінність полягає в наданні фреймворку для оцінювання ініціатив із вдосконалення та поєднання продуктових рішень із користувацьким досвідом, економічною віддачею та масштабованістю. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення цього фреймворку в різних контекстах продуктового менеджменту та оцінювання того, як значущість кожного фактора змінюється на різних етапах життєвого циклу ІТ-продукту.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ ПІДПРИЄМСТВ ДИСТРИБ’ЮТОРІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Владислав Коваленко — 2026-05-30

В умовах повномасштабної війни в Україні логістичні системи підприємств зазнають глибоких трансформацій, зумовлених впливом комплексу деструктивних чинників. Фармацевтичні підприємства-дистриб’ютори виконують ключову роль у формуванні та підтримці безперервних ланцюгів постачання лікарських засобів від виробника до кінцевого споживача, що в умовах воєнного стану супроводжується значними викликами та ризиками. Воєнні дії спричинили суттєву трансформацію логістичного середовища, зокрема через руйнування транспортної та складської інфраструктури, порушення традиційних маршрутів постачання, підвищення рівня небезпеки перевезень, дефіцит паливно-енергетичних ресурсів тощо. Актуальним постає науково та практично обґрунтоване дослідження функціонування логістичних систем дистриб’юторів лікарських засобів в умовах воєнного стану. Метою дослідження є системний аналіз особливостей функціонування логістичних систем фармацевтичних підприємств-дистриб’юторів в умовах воєнного стану та обґрунтування напрямів підвищення їх адаптивності. У дослідженні використано системний підхід, що дозволяє розглядати логістичну систему як сукупність взаємопов’язаних підсистем. Застосовано методи аналізу та синтезу для виявлення структурних елементів системи, порівняльний аналіз — для оцінки змін у функціонуванні логістичних процесів. У результаті проведеного дослідження встановлено, що логістичні системи фармацевтичних підприємств-дистриб’юторів в умовах воєнного стану зазнають комплексного впливу деструктивних чинників, які мають системний характер та охоплюють як операційні, так і їх забезпечувальні підсистеми. Визначено, що ключовими активами, які вражаються під впливом цих чинників є транспортна, складська та закупівельна підсистеми, а також інформаційна, кадрова, правова та організаційно-економічна складові логістичної системи. Практичне значення рекомендацій полягає у можливості їх використання для підвищення стійкості та адаптивності логістичних процесів фармацевтичних підприємств-дистриб’юторів в умовах воєнного стану. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці комплексних адаптивних моделей управління логістичними системами фармацевтичних підприємств-дистриб’юторів з урахуванням довгострокового впливу воєнного стану, кризових ризиків та потреб післявоєнного відновлення логістичної інфраструктури.

ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ВИДІВ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН УКРАЇНИ – ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Валерій Карпов — 2026-05-30

У статті автором досліджено сучасні тенденції та перспективи широкого впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в сьогоденних дипломатичних відносинах і дипломатичній практиці закордонних дипломатичних установ різних країн, в тому числі впровадження нових форм, методів та механізмів в практику сучасної дипломатії, зокрема закордонних дипломатичних установ (ЗДУ) України. Проведено комплексне дослідження понять, характерних рис, розвитку та базового призначення нових видів дипломатії – публічної, цифрової, наукової, електронної та інших видів. Встановлено, що в наукових колах та практичній площині використовуються різні терміни та визначення нових форм сучасної дипломатії, але наразі єдиного підходу до визначення цих термінів серед науковців не вироблено. Основні підходи науковців та дослідників до розкриття дефініцій вищеназваних понять та сфери їх використання зведено в таблицю. Наведено авторське визначення поняття “цифрова дипломатія” та “енергетична дипломатія”. Автором обґрунтовано позицію щодо недоцільності (в частині – дипломатія) вживання таких словосполучень як “народна дипломатія”, “військова дипломатія”, “спортивна дипломатія”, “кризова дипломатія”, “мегафонна дипломатія” та інші в офіційних документах, використання яких має опосередковане місце у сфері класичного дипломатичного співробітництва. Підкреслено, що цифрова дипломатія є одним з підвидів публічної дипломатії, тому, як форма нової публічної дипломатії, з використанням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та соціальних соцмереж, сприяє зміцненню дипломатичних відносин між країнами. Дійшли висновку щодо необхідності оновлення критеріїв та вимог до компетентності не тільки до кандидатів на посади дипломатичної служби, але й діючих професійних дипломатів, особливо для комплектування ЗДУ України, що потребує більш детального дослідження. Зроблено висновок, що запровадження елементів цифрової дипломатії у зовнішній політиці України та широкомасштабного використанні сучасних ІКТ, потребує більш ґрунтовного наукового дослідження поточного стану та перспектив функціонування закордонних дипломатичних установ України.

КОРПОРАТИВНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Ігор Румик — 2026-05-30

Статтю присвячено вирішенню актуальної науково-прикладної проблеми трансформації корпоративних підходів до управління ресурсами підприємств в умовах сталого розвитку, що зумовлено виснаженням природних ресурсів, посиленням екологічного регулювання та зростанням вимог інвесторів до ESG-прозорості бізнесу. В умовах глобальних екологічних викликів, зменшення кількості ресурсів і посилення регуляторних вимог до бізнесу традиційні лінійні моделі ресурсокористування стають неефективними. Українські підприємства постають перед проблемою необхідності трансформації управлінських підходів до використання ресурсів, інтегруючи принципи сталого розвитку, циркулярної економіки та соціальної відповідальності. Однак бракує системних досліджень, які б узагальнювали корпоративний досвід і пропонували практичні моделі для українських реалій. Метою роботи є теоретико-методичне обґрунтування корпоративних підходів до управління ресурсами підприємств на засадах сталого розвитку та розробка практичних рекомендацій щодо їх впровадження. Об’єктом дослідження виступають процеси управління ресурсами підприємств в умовах переходу до циркулярної моделі економіки. Теоретичну основу дослідження становлять концепції сталого розвитку, циркулярної економіки та ESG-менеджменту. У роботі використано загальнонаукові методи: системний аналіз – для визначення структури ресурсних потоків; порівняльний аналіз – для оцінювання традиційних та інноваційних моделей; метод наукової абстракції та логічного узагальнення – для формулювання висновків. Запропоновано трирівневу класифікацію корпоративних моделей ресурсного менеджменту. Систематизовано ключові інструменти впровадження – методичні (оцінка життєвого циклу LCA), технологічні (IIoT, цифрові двійники) та організаційні (ESG-комітети, «зелені» закупівлі, внутрішнє ціноутворення на вуглець). Виокремлено основні бар’єри та шляхи їх подолання. Розроблені рекомендації можуть бути використані підприємствами для поетапного впровадження сталого ресурсного менеджменту, підвищення ресурсоефективності та доступу до «зеленого» фінансування.

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ТА МІЖНАРОДНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У СИСТЕМІ ОЦІНЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Ірина Радіонова — 2026-05-30

У статті досліджено наукову проблему формування сучасної системи оцінювання міжнародної економічної безпеки та міжнародної конкурентоспроможності та її застосування для української економіки, яка функціонує в умовах глобальних безпекових ризиків, воєнних загроз і макроекономічної нестабільності. Метою дослідження є обґрунтування способів доцільного використання міжнародних підходів до оцінювання рівня економічної безпеки та конкурентоспроможності для вдосконалення національної системи економічної безпеки. Водночас, метою роботи є виокремлення тих особливих інструментів (способів) оцінювання економічної безпеки, які стають актуальними для економіки країни, що перебуває в стані тривалої війни. Теоретичною основою дослідження є фундаментальні концепції макроекономічної рівноваги, стабільності та національної економічної безпеки. Цим концепціям відповідають алгоритми оцінювання рівня економічної безпеки на основі макрофінансових дисбалансів, які використовуються в ЄС, а також алгоритми формування рейтингів міжнародної конкурентоспроможності. Важливим складником теоретичної основи дослідження стали праці аналітиків міжнародних організацій, наукові публікації українських і зарубіжних авторів з питань економічної безпеки, а також офіційні документи Європейського Союзу та України. Для обґрунтування висновків, в статті проаналізовані особливості застосування Таблиці макрофінансових дисбалансів ЄС (MIP Scoreboard) та особливості побудови інтегральних індексів економічної безпеки, які використовувалися в Україні. У процесі дослідження були використані загальнонаукові методи, а саме: системний підхід – при обґрунтуванні системи показників для оцінювання економічної безпеки, історичний та порівняльний методи – при аналізі еволюції систем оцінювання економічної безпеки та конкурентоспроможності. В роботі використані прикладні методи, а саме: інтегральне оцінювання – в процесі аналізу побудови інтегральних індексів економічної безпеки, рейтингового оцінювання – при аналізі рівня безпеки, за змінами позиції країни в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності, При формулюванні висновків дослідження, використані методи узагальнення та логічного моделювання. На основі проведеного аналізу запропонований перелік ключових індикаторів оцінювання економічної безпеки української економіки, адаптованих до сучасних умов воєнного стану та перебування української економіки в процесі євроінтеграції. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованих підходів органами державного управління при формуванні оновленої методики оцінювання економічної безпеки України. Відповідно, йдеться про досягнення вищого рівня обґрунтованості управлінських рішень в забезпеченні макроекономічної стабільності й міжнародної конкурентної спроможності.

УРЯДОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ОРБАНА: ВІД РЕФОРМАТОРСЬКИХ ПЛАНІВ ДО КРИЗОВИХ НАСЛІДКІВ

Дмитро Іванович Ткач — 2026-05-30

Угорщина під керівництвом Віктора Орбана стала одним із найбільш дискусійних прикладів неортодоксальної економічної політики в сучасній Європі. Уряд Фідес позиціонував власну модель як суверенну альтернативу неоліберальному мейнстриму, що поєднувала державний інтервенціонізм, економічний націоналізм, галузеве оподаткування, підтримку «національного капіталу» та конфронтаційну політику щодо Європейського Союзу. Метою статті є комплексне дослідження еволюції урядової економічної політики Віктора Орбана від її реформаторського старту у 2010 році до кризових наслідків, що сформувалися напередодні політичного транзиту 2026 року, а також оцінка перспектив відновлення угорської економіки після зміни влади. Дослідження спирається на системний, порівняльний, статистичний і контент-аналіз, а також метод case-study. Емпіричну основу становлять дані KSH, Євростату, МВФ, Світового банку, звіти Європейської Комісії та аналітичні матеріали міжнародних дослідницьких інституцій. Встановлено, що початковий успіх «орбаноміки» був зумовлений не стільки внутрішньою ефективністю моделі, скільки поєднанням зовнішніх ресурсів, зокрема фондів ЄС, дешевої енергії, низьких відсоткових ставок і посткризового відновлення. Водночас модель поступово сформувала структурні вразливості: інституційну централізацію, корупційний перерозподіл ренти, залежність від зовнішнього фінансування, інфляційну нестабільність, слабку інноваційну модернізацію та погіршення інвестиційного клімату. «Орбаноміка» довела здатність правопопулістської економічної моделі забезпечувати короткострокову політичну легітимність, але в довгостроковій перспективі спричинила макроекономічну нестабільність, інституційне виснаження і втрату конкурентних позицій. Подальші дослідження доцільно спрямувати на кількісну оцінку впливу заморожених фондів ЄС на МСП, регіональний розвиток, інвестиційну активність, а також на порівняння угорського кейсу з іншими правопопулістськими економічними моделями.

АНАЛІЗ ДЕСТАБІЛІЗУЮЧИХ ВПЛИВІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У СИСТЕМІ ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Олена Грішнова — 2026-05-30

Актуальність дослідження зумовлена посиленням турбулентності зовнішнього середовища функціонування підприємств в умовах воєнної та економічної нестабільності. Метою статті є розроблення теоретико-методичних засад інтеграції зовнішніх дестабілізуючих чинників у процес оцінювання економічної резильєнтності підприємств. Об’єктом дослідження є зовнішні шокові фактори, що впливають на економічну безпеку та адаптивність вітчизняних підприємств. У роботі використано методи теоретичного узагальнення, компаративного аналізу, систематизації та класифікації, економіко-статистичного аналізу, методи середніх величин, стандартного відхилення та коефіцієнта варіації, метод візуалізації даних, метод мінімаксної нормалізації показників та індексний метод. У статті обґрунтовано, що в умовах воєнної економіки та довготривалої макроекономічної нестабільності економічна резильєнтність підприємств набуває критичного значення як здатність підтримувати функціональну цілісність, адаптуватися до дестабілізуючих змін і забезпечувати безперервність господарської діяльності в умовах високої невизначеності. Визначено концептуальні відмінності між економічною безпекою підприємства та економічною резильєнтністю підприємства, де економічна безпека характеризує стан захищеності системи, а економічна резильєнтність – здатність системи адаптуватися, відновлюватися та трансформуватися під впливом зовнішніх шоків. У межах дослідження систематизовано дестабілізуючі чинники зовнішнього середовища за десятьма ключовими блоками: макроекономічна турбулентність, фінансово-кредитна дестабілізація, ринкова кон’юнктурна нестабільність, логістично-інфраструктурні порушення, енергетичні ризики, інституційно-регуляторна нестабільність, геополітичні та воєнні деструкції, соціально-трудова дестабілізація, технологічно-цифрові ризики та екологічно-кліматичні чинники. Для кожного блоку сформовано систему статистичних індикаторів. На основі економіко-статистичного аналізу проведено оцінювання волатильності дестабілізуючих індикаторів за допомогою середніх величин, стандартного відхилення та коефіцієнта варіації. Встановлено, що більшість досліджуваних індикаторів характеризуються високим або дуже високим рівнем волатильності, особливо після 2022 року. Для комплексної оцінки інтенсивності зовнішніх шоків запропоновано інтегральний індекс зовнішнього дестабілізуючого впливу (DE), побудований на основі нормалізованих стимуляторів і дестимуляторів із використанням мінімаксного перетворення. Результати розрахунку інтегрального індексу DE показали, що найбільш сприятливими для функціонування підприємств були 2018–2020 рр., тоді як найнижче значення індексу зафіксовано у 2022 році внаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну. У 2023–2025 рр. спостерігається часткове відновлення, однак рівень зовнішньої нестабільності залишається суттєво вищим порівняно з довоєнним періодом. Практичне значення дослідження полягає у формуванні інтегрального індексу зовнішнього дестабілізуючого впливу для комплексного оцінювання інтенсивності зовнішніх шоків і рівня економічної резильєнтності підприємств.

МСФЗ 18 ЯК ОСНОВА ДЛЯ СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Ольга Ромашко — 2026-05-30

У статті досліджено сутність та значення Міжнародних стандартів фінансової звітності та запровадження стандарту МСФЗ 18 «Подання та розкриття інформації у фінансовій звітності» у системі міжнародного фінансового звітування. Розглянуто основні нововведення МСФЗ 18 порівняно з МСБО 1«Подання фінансової звітності». Проведено порівняльний аналіз МСБО 1 та МСФЗ 18 та виявлено переваги останнього при складанні і поданні фінансової звітності. Метою статті стало дослідження сутності МСФЗ 18, визначення його ключових нововведень та обґрунтування значення стандарту як основи для складання фінансової звітності підприємства. Під час дослідження було зроблено аналіз структури МСФЗ 18, змісту основної частини та додатків та визначено новації, які з’явилися в цьому стандарті в порівнянні з діючими стандартами. Досліджено структуру фінансової звітності та відмінності у превалюванні даних про прибутки та збитки. Основним джерелом інформації про результати діяльності підприємства визначено Звіт про фінансові результати, який у переліку фінансових звітів став першим, змістивши в ньому Звіт про фінансовий стан. Проведено аналіз та розкрито ознаки класифікації доходів та витрат у розрізі трьох категорій: операційної, інвестиційної та фінансової. Зазначено, що МСФЗ 18 пропонує альтернативні методи відображення витрат у Звіті про фінансові результати, але один із цих методів потребує додаткового розкриття інформації у примітках. Проаналізована інформація про обов’язковість у Звіті про фінансові результати проміжних підсумків. Розглянуто вимоги щодо відображення у фінансовій звітності управлінських показників ефективності, ролі професійного судження при визначенні менеджментом суб’єкта господарювання таких показників. Відмічено, що підприємства повинні забезпечувати належне агрегування та дезагрегування статей фінансової звітності залежно від їх суттєвості та у відповідності з принципами розглянутими в МСФЗ 18. Приділено увагу взаємозв’язку різних форм звітності, особливо при визначенні грошових потоків операційної діяльності у Звіті про рух грошових коштів. Запропоновано процедури, які необхідно провести суб’єктами господарювання уже у 2026 році. Доведено, що впровадження МСФЗ 18 сприятиме підвищенню прозорості, зіставності та аналітичної цінності фінансової звітності підприємств.

НАРАТИВИ ПОВЕДІНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ксенія Захарова — 2026-05-30

Глобальні геополітичні зрушення та воєнний стан докорінно змінюють умови функціонування економіки України, вимагаючи негайної трансформації підходів до захисту конкуренції. Традиційні методи антимонопольного регулювання, що спираються лише на структурні параметри ринку, демонструють обмежену ефективність у кризових реаліях. Суб'єкти господарювання все частіше використовують когнітивні вразливості споживачів для зміцнення своєї ринкової влади. У часи кризи поведінкові аспекти ринкових відносин набувають особливої ваги, оскільки асиметрія інформації безпосередньо впливає на прийняття рішень агентами. Відтак, дослідження інтеграції інструментів поведінкової економіки в систему вітчизняного антимонопольного регулювання стає вкрай актуальним для економічної стабільності. Ця наукова робота має за мету теоретичне обґрунтування та розробку практичних рекомендацій щодо застосування поведінкових наративів як новітнього інструменту антимонопольної політики. Об’єктом дослідження виступає процес антимонопольного регулювання ринкових структур та забезпечення конкурентних переваг підприємств в умовах криз. Для досягнення поставленої мети автор застосовує метод порівняльного аналізу, економіко-статистичне моделювання та аналіз вторинних емпіричних даних. Результати дослідження чітко демонструють, що в кризовій економіці ринкова влада реалізується через цілеспрямований вплив на архітектуру вибору, когнітивні упередження, інерцію поведінки, фреймінг цін та алгоритмічне ранжування інформації. Автор доводить, що використання налаштувань за замовчуванням (defaults), ефектів якоріння та рекомендаційних систем створює приховані бар’єри входу на ринок. Емпіричний аналіз засвідчує, що застосування маніпулятивного фреймінгу цін підвищує ймовірність обрання споживачем продукту домінуючого продавця на 34,5%. Впровадження алгоритмічних рекомендацій забезпечує монопольним гравцям зростання лояльності аудиторії на 22%, що обмежує розвиток малого бізнесу. Моделювання виявило, що 68% споживачів ухвалюють рішення під впливом наративів воєнної тривоги, через що недобросовісні учасники неправомірно підвищують ціни в середньому на 15,4-18,2%. Водночас для українських експортерів наративи стійкості та надійності стають важливим нематеріальним активом, який підвищує обсяги закордонних контрактів на 12,8%. Інтеграція поведінкової економіки в антимонопольне регулювання зміщує акцент із формального аналізу структури ринку на захист реальної свободи споживчого вибору. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх безпосереднього використання Антимонопольним комітетом України для модернізації нормативно-правової бази та впровадження поведінкових тестів. Запропоновані автором рекомендації щодо протидії цифровим маніпуляціям дозволять знизити рівень кризового опортунізму на споживчих ринках на 25% та забезпечать підтримання цінової стабільності держави.

МІКРОЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Олеся Ананьєва — 2026-05-30

У статті досліджено теоретико-методичні засади мікроекономічної діагностики ефективності діяльності підприємств в умовах цифрової трансформації економіки, зростання рівня невизначеності зовнішнього середовища, посилення конкурентного тиску та активного впровадження інноваційних технологій у систему управління бізнес-процесами. Обґрунтовано, що сучасні тенденції розвитку економічного середовища суттєво змінюють підходи до оцінювання ефективності діяльності підприємств, оскільки традиційні методи аналізу, які базуються переважно на фінансових показниках, не забезпечують достатнього рівня аналітичної повноти та не дозволяють комплексно враховувати вплив стратегічних, технологічних, соціальних і екологічних чинників на результати функціонування суб’єктів господарювання. Метою статті є розроблення й обґрунтування інтегрованої моделі діагностики ефективності діяльності підприємства, що поєднує традиційні фінансово-економічні показники, збалансовану систему показників, конкурентний бенчмаркінг та ESG-аналіз. Об’єктом дослідження є процес мікроекономічної діагностики ефективності діяльності підприємства в умовах цифрової трансформації та нестабільності ринкового середовища. У статті використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, таких як: метод теоретичного узагальнення та систематизації, порівняльний аналіз, системний підхід, графічний метод. У процесі дослідження узагальнено класичні та сучасні наукові підходи до трактування економічної ефективності діяльності підприємства, а також представлено власне її визначення. Запропоновано інтегровану модель мікроекономічної діагностики ефективності діяльності підприємства, яка поєднує чотири взаємопов’язані блоки: традиційний фінансово-економічний блок, стратегічний блок (Balanced Scorecard), блок конкурентного бенчмаркінгу та блок оцінювання ESG-факторів. Визначено функціональне призначення кожного із блоків, систематизовано їх переваги та недоліки, а також доведено доцільність комплексного використання зазначених інструментів у процесі прийняття управлінських рішень. Обґрунтовано, що інтеграція фінансових, стратегічних, конкурентних та ESG-індикаторів дозволяє сформувати більш об’єктивну, адаптивну та стратегічно орієнтовану систему оцінювання ефективності діяльності підприємства, підвищити якість управлінської аналітики, забезпечити своєчасне виявлення внутрішніх резервів розвитку та посилити конкурентоспроможність підприємств.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ, ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ДП «СІМЕНС УКРАЇНА»

Віта Андрєєва — 2026-05-30

У статті досліджено процеси формування та управління економічними бізнес‑процесами підприємств в умовах цифровізації економіки України. Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад управління економічними бізнес-процесами підприємств в умовах цифровізації економіки України та оцінка впливу цифрової зрілості на ефективність діяльності підприємства. Об’єктом дослідження є економічні бізнес-процеси підприємства в умовах цифровізації економіки. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема: методи аналізу та синтезу - для розкриття економічної сутності бізнес-процесів; системний підхід - для дослідження взаємозв’язку економічних, управлінських і цифрових компонентів; порівняльний та економіко-статистичний аналіз - для оцінки динаміки фінансово-економічних показників ДП «Сіменс Україна»; метод інтегрального оцінювання - для визначення рівня цифрової зрілості підприємства; графічний метод - для візуалізації результатів дослідження; метод узагальнення - для формування висновків і перспектив подальших досліджень. Проаналізовано вплив цифрових технологій на структуру, зміст і механізми управління економічними бізнес‑процесами. Встановлено, що цифровізація сприяє автоматизації операцій, підвищенню прозорості фінансових потоків, інтеграції управлінської інформації та прискоренню процесів прийняття управлінських рішень. Особливу увагу приділено ролі ERP‑, CRM‑, BPM‑систем та аналітичних інструментів у підвищенні результативності управління. Дослідження виконано на прикладі дочірнього підприємства з 100% іноземною інвестицією «Сіменс Україна», що дозволило оцінити практичні аспекти цифрової трансформації економічних бізнес‑процесів в умовах воєнної кризи та післякризового відновлення. Проаналізовано динаміку ключових показників ефективності та зміни в управлінських підходах під впливом цифровізації. Зроблено висновок, що цифровізація економіки України виступає важливим фактором підвищення ефективності, конкурентоспроможності та економічної резильєнтності підприємств. Практична значущість отриманих результатів полягає у можливості їх застосування під час формування стратегій цифрової трансформації підприємств, спрямованих на зміцнення їх адаптивності, стійкості та резильєнтності в умовах нестабільного економічного середовища й розвитку економіки відновлення.

СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ РЕЗИЛЬЄНТНОГО РОЗВИТКУ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ У ПІСЛЯВОЄННІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Олександр Покальчук — 2026-05-30

Досліджено теоретичні та прикладні аспекти формування стратегічних засад резильєнтного розвитку страхових компаній у післявоєнній економіці України. Метою статті є визначення та обґрунтування стратегічних засад резильєнтного розвитку страхових компаній у післявоєнній економіці України з урахуванням трансформації ризикового середовища та необхідності забезпечення фінансової стійкості. Об’єктом дослідження виступають сукупність економічних відносин, що виникають у процесі забезпечення резильєнтного розвитку страхових компаній в умовах післявоєнної трансформації національної економіки. Теоретичну основу дослідження становлять положення теорії стратегічного управління, теорії страхування, концепції резильєнтності, ризик-орієнтованого управління, фінансової стійкості та сталого розвитку економічних систем. Методичну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, що забезпечили комплексне обґрунтування стратегічних засад резильєнтного розвитку страхових компаній у післявоєнній економіці України: системний підхід; стратегічний підхід; інституційний. Для оцінювання сучасного стану страхового сектору застосовано методи порівняння, групування й узагальнення даних. Обґрунтовано стратегічні напрями дій щодо забезпечення резильєнтності страхового бізнесу. Запропоновано систему показників оцінювання резильєнтного розвитку страхових компаній та інтегральний індекс резильєнтного розвитку, які дозволять комплексно оцінити рівень стійкості та адаптивності страхових компаній в умовах кризового середовища. Доведено, що реалізація запропонованих стратегічних засад сприятиме підвищенню фінансової безпеки страхового сектору, зміцненню довіри страхувальників, розвитку інноваційних страхових продуктів, активізації інвестиційної діяльності та формуванню ефективної системи страхового захисту в процесі післявоєнного відновлення України. Перспективами подальших наукових досліджень полягають в побудові інтегрованих моделей оцінювання рівня резильєнтності страхових компаній, формуванні адаптивних механізмів стратегічного управління страховим бізнесом в умовах глобальної турбулентності, які забезпечать довгострокову конкурентоспроможність страхового сектору України.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СИЛИ ТА ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Михайло Таран — 2026-05-30

Актуальність теми визначається потребою переосмислити стратегування економічного розвитку України в умовах війни, структурної невизначеності та тривалого безпекового тиску. Для України економічна політика не може обмежуватися логікою відновлення втрачених показників або повернення до довоєнної траєкторії. Її предметом має стати формування такої якості економіки, яка здатна підтримувати державну суб’єктність, створювати складну додану вартість, накопичувати національні спроможності та зміцнювати безпекову стійкість у довгій перспективі. Мета статті полягає в обґрунтуванні концептуальних засад стратегування економічного розвитку України як чинника формування економічної сили та зміцнення національної безпеки. Об’єктом дослідження є процес стратегування економічного розвитку в умовах поєднання розвиткового і безпекового вимірів державної політики. Теоретичну основу дослідження становлять підходи інституційної економіки, теорії економічного розвитку, стратегічного управління, національної конкурентоспроможності та геоекономіки. У статті використано концептуальний аналіз, категоріальне розмежування, теоретичне узагальнення та системну інтерпретацію взаємозв’язку між економічним розвитком, економічною силою і національною безпекою. Стратегування економічного розвитку слід розглядати як процес формування економічної сили країни, яка розглядається не як похідна від обсягу валового продукту, а як інтегральна спроможність економіки продукувати вищу додану цінність (ціннісну пропозицію), формувати суб’єктність та конкурентоспроможність на міжнародному рівні й конвертувати накопичений потенціал у ширшу національну силу і безпекову стійкість держави. Запропоновано аналітичне розрізнення економічного зростання як кількісного вимірювання економіки і економічного розвитку як предмет стратегічного вибору. Обґрунтовано, що стратегування є функцією державної суб’єктності, а не процедурою розробки документів, і що його якість визначається інституційною зрілістю системи ухвалення рішень. Драйвери розвитку проаналізовано в логіці їх внеску у формування економічної сили, з виокремленням ролі людського капіталу, інновацій, оборонно-промислового комплексу, інституційної якості та регіональної спроможності. Практичне значення статті полягає в тому, що її висновки можуть бути застосовані для переорієнтації стратегічного планування з логіки заходів і показників на логіку спроможностей, драйверів розвитку та довгострокової стійкості держави. Такий підхід дає змогу оцінювати економічну політику за її внеском у формування економічної сили України.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Сергій Лісняк — 2026-05-30

У статті досліджено теоретико-методичні засади інвестиційного забезпечення сталого розвитку національної економіки в умовах глобальних трансформацій, цифровізаці та післявоєнного відновлення України. Обґрунтовано, що досягнення сталого розвитку потребує формування ефективної системи мобілізації, акумулювання та використання інвестиційних ресурсів, здатної забезпечити структурну модернізацію економіки, розвиток людського капіталу, впровадження інноваційних технологій та реалізацію екологічно орієнтованих проєктів. Визначено стратегічну роль інвестиційних ресурсів у забезпеченні інноваційного розвитку, модернізації виробничої інфраструктури, розвитку людського капіталу, екологічної трансформації економіки та післявоєнного відновлення держави. Систематизовано ключові чинники формування концептуальних засад інвестиційного забезпечення сталого розвитку національної економіки. Обґрунтовано, що концепція інвестиційного забезпечення сталого розвитку повинна базуватися на принципах системності, комплексності, інноваційності, інклюзивності, екологічної відповідальності, інституційної узгодженості та довгострокової ефективності. Встановлено, що важливу роль у забезпеченні сталого розвитку відіграє формування багатоканальної системи фінансування, яка поєднує державні, приватні, міжнародні та інституційні джерела інвестиційних ресурсів. Об’єктом дослідження виступає сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування, залучення, розподілу та використання інвестиційних ресурсів для забезпечення сталого розвитку національної економіки. Теоретичну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, теорії сталого розвитку, інвестиційного менеджменту, інституціональної економіки, теорії економічного зростання та концепції сталого фінансування. У роботі використано загальнонаукові методи: системний підхід; інституційний підхід; концепцію сталого розвитку; метод структурно-логічного аналізу; методи абстрагування, синтезу та наукового узагальнення. Запропоновано концептуальну модель інвестиційного забезпечення сталого розвитку національної економіки, що охоплює інституційну, фінансову, інноваційну, цифрову та соціально-екологічну підсистеми та орієнтована на досягнення стратегічних пріоритетів сталого розвитку України. Перспективи подальших наукових досліджень спрямовані на поглиблення теоретико-методичних засад формування ефективної системи інвестиційного забезпечення сталого розвитку національної економіки в умовах післявоєнної відбудови та європейської інтеграції України.