Вчені записки Університету «КРОК»

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ БАНКІВСЬКОЇ ДЕПОЗИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТОРІВ У СИСТЕМІ ОЦІНКИ ДОБРОБУТУ НАСЕЛЕННЯ

2026-09-20T09:17:23+03:00

Статтю присвячено вирішенню актуальної проблеми забезпечення академічної доброчесності у наукових дослідженнях, присвячених аналізу банківської депозитної діяльності інвесторів у контексті оцінки добробуту населення. Актуальність теми зумовлена посиленням ролі депозитів як основного інструменту заощаджень домогосподарств в умовах економічної нестабільності, а також необхідністю підвищення вимог до достовірності та об’єктивності наукових результатів у фінансово-економічній сфері. Метою роботи є наукове обґрунтування необхідності дотримання принципів академічної доброчесності при дослідженні банківської депозитної діяльності інвесторів задля забезпечення достовірної оцінки її впливу на добробут населення. Об’єктом дослідження виступають економічні відносини, що виникають між банківськими установами та інвесторами-вкладниками у процесі депозитної діяльності. Теоретичну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, теорії фінансів, поведінкової економіки, нормативно-правові акти, наукові праці українських і зарубіжних учених у сфері дослідження добробуту населення, теорії заощаджень та інвестиційної поведінки домогосподарств. У роботі використанні методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, абстрагування та узагальнення, статистичні методи, метод контент-аналізу та методи забезпечення академічної доброчесності. Виявлено ключові суперечності, що виникають при дослідженні впливу депозитної діяльності на добробут населення. Систематизовано основні принципи академічної доброчесності, які мають застосовуватись при виконанні емпіричних розрахунків. Практичне значення полягає у можливості використання розроблених рекомендацій для підвищення якості досліджень та об’єктивності управлінських рішень у банківському секторі. Наукова новизна результатів полягає в обґрунтуванні інтеграції принципів доброчесності у процес економетричного моделювання депозитної поведінки інвесторів. Висновки статті можуть бути використані при формуванні політики стимулювання заощаджень і для підвищення фінансової грамотності населення та зміцнення довіри до банківської системи.

КАПІТАЛ ЗДОРОВ’Я, СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПСИХОЛОГІЧНИЙ КАПІТАЛИ В СИСТЕМНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ: ВІД ЕНДОГЕННОЇ ГАРМОНІЇ ДО ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ

2026-09-18T14:29:48+03:00

Сучасні соціально-економічні трансформації, цифровізація та нестабільність ринків праці актуалізують необхідність перегляду традиційного трактування людського капіталу як сукупності знань, умінь, навичок і професійного досвіду. Лінійний зв’язок між інвестиціями в освіту та економічною віддачею не повною мірою пояснює відмінності у результативності реалізації людського потенціалу. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування та концептуалізація архітектури людського капіталу як нелінійної, релятивної та емерджентно організованої системи через визначення структурно-функціональних ролей її ендогенних складових у формуванні економічного ефекту. Методологічною основою дослідження є структурно-функціональний підхід, доповнений положеннями економіки складності, теорії складних адаптивних систем, поведінкової економіки та причинно-наслідкового аналізу. У структурі людського капіталу виокремлено освітньо-компетентнісний капітал, капітал здоров’я, соціальний та психологічний капітали. Обґрунтовано перехід від адитивного трактування людського капіталу до його розуміння як цілісної системи, економічна результативність якої залежить від внутрішньої узгодженості її складових. Запропоновано категорію ендогенної гармонії людського капіталу. Визначено, що капітал здоров’я виконує функцію первинного медіатора реалізації освітньо-компетентнісного потенціалу, соціальний капітал є наступним медіатором, що забезпечує його практичну екстерналізацію, а психологічний капітал виступає модератором силиекономічного ефекту залежно від мотивації, адаптивності та стресостійкості особистості. Людський капітал доцільно розглядати як складну саморегульовану систему, результативність якої визначається не лише рівнем розвитку окремих складових, а й характером їх взаємодії та функціональної узгодженості. Подальші дослідження мають бути спрямовані на емпіричну перевірку запропонованої моделі, розроблення кількісних індикаторів її складових, математичне моделювання нелінійних взаємозв’язків та формування діагностичних матриць дисбалансів людського капіталу.

МІЖНАРОДНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

2026-09-15T14:38:06+03:00

У статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти формування міжнародної конкурентоспроможності агропромислових підприємств у контексті забезпечення продовольчої безпеки. Обґрунтовано, що в умовах глобалізації, високої волатильності світових аграрних ринків, трансформації логістичних ланцюгів, посилення конкурентного тиску та зростання зовнішньоекономічних ризиків конкурентоспроможність визначається не лише масштабами виробництва, а й здатністю підприємства адаптувати бізнес-модель до змін міжнародного середовища, забезпечувати стійкість операційної діяльності та ефективно використовувати наявний ресурсний потенціал. Охарактеризовано основні напрями діяльності Kernel Holding S.A., зокрема агровиробництво, переробку олійних культур, зернотрейдинг, зберігання, логістику та експорт, а також визначено роль вертикально інтегрованої бізнес-моделі у формуванні конкурентних переваг компанії з позицій продовольчої безпеки. Проаналізовано виробничий, ресурсний, логістичний та експортний потенціал підприємства, структуру виробництва основних сільськогосподарських культур і географічну диверсифікацію зовнішніх ринків збуту. Акцентовано увагу на масштабах міжнародної діяльності Kernel Holding S.A., продукція якої реалізується більш, ніж у 80 країнах світу, та на значенні розвиненої логістичної інфраструктури для підтримання стабільності експортних потоків. Досліджено конкурентне середовище агропромислового сектору України та проведено порівняльну оцінку конкурентних позицій Kernel Holding S.A., МХП, НІБУЛОН, Астарти, IMC і Cygnet за системою ключових критеріїв, серед яких експортний потенціал, логістична інфраструктура, переробні потужності, масштаб земельного банку, міжнародна присутність, фінансова стійкість, технологічність виробництва, диверсифікація діяльності, інвестиційна привабливість та адаптивність до кризових умов. Встановлено, що сильні конкурентні позиції Kernel Holding S.A. забезпечуються комплексним поєднанням значних виробничих і переробних потужностей, високого рівня міжнародної присутності, диверсифікованої географії експорту, технологічного розвитку, логістичної автономності та здатності швидко реагувати на зовнішні виклики. Обґрунтовано, що подальше зміцнення міжнародної конкурентоспроможності агропромислових підприємств доцільно пов’язувати з розширенням виробництва продукції з більшою доданою вартістю, поглибленням експортної диверсифікації, впровадженням інноваційних і цифрових рішень, підвищенням ефективності управління та посиленням стійкості до макроекономічних і воєнних ризиків.

МОДЕЛЮВАННЯ КАНАЛІВ ВПЛИВУ РИНКУ НЕРУХОМОСТІ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ

2026-09-29T15:45:00+03:00

У статті досліджено наукову проблему моделювання впливу ринку нерухомості на національну економіку. Метою дослідження є оцінювання відгуків ключових макроекономічних змінних – рівня інфляції, реальної заробітної плати, курсу національної валюти та безробіття – на зміни пропозиції на ринку нерухомості. Для цього створений, обґрунтований та практично реалізований алгоритм оцінювання агрегованої пропозиції на ринку нерухомості, на основі даних Системи національних рахунків (СНР). Об’єктом дослідження є вплив ринку нерухомого майна на ключові макроекономічні параметри національної економіки. Предметом дослідження стали канали впливу ринку нерухомості на національну економіку. В дослідженні використаний інструментарій VAR-аналізу. На основі побудованої VAR-моделі зроблені висновки про існування певного трансмісійного каналу передавання імпульсу від пропозиції на ринку нерухомості до інших макроекономічних змінних. Обґрунтований, на основі фактичних українських даних за 54 квартали, канал трансмісії імпульсів від ринку нерухомості. Цей канал верифікований з використанням базових макроекономічних теорій про зв’язки між ключовими макроекономічними змінними. У процесі дослідження використані загальнонаукові методи: системний підхід – при обґрунтуванні сукупності макроекономічних показників, які сприймають імпульс від ринку нерухомості, підхід верифікації отриманих результатів моделювання на основі теоретичних концепцій (ідей). Основним інструментом прикладного економетричного аналізу, який застосований в процесі дослідження, є векторна авторегресія. В статті ілюстрований цикл реалізації векторної авторегресії з дотриманням основних етапів побудови VAR-моделі. На основі проведеного аналізу сформульовані висновки про характер та інтенсивність зв’язків між пропозицією на ринку нерухомості, з однієї сторони, та чотирма ключовими макроекономічними змінними, - з іншої. Обґрунтовано послідовність відгуків цих макроекономічних змінних на імпульс від ринку нерухомості. Практичне значення дослідження полягає у тому, що зроблені висновки можуть бути використані при підготовці рішень в сфері макроекономічної політики, дотичної до функціонування українського ринку нерухомості.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ: МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МАКРОФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

2026-09-28T13:28:26+03:00

Повномасштабна війна докорінно змінила логіку функціонування платіжного балансу України, перетворивши його з традиційного індикатора зовнішньоекономічної рівноваги на показник фінансової життєздатності держави в умовах бойових дій. Актуальність дослідження визначається тим, що офіційна статистика зовнішнього сектору дедалі частіше фіксує явища, які не вкладаються у класичні моделі: стійке зростання дефіциту торгівлі товарами супроводжується накопиченням міжнародних резервів, а не їх виснаженням, тоді як фінансовий рахунок формується здебільшого за рахунок офіційних трансфертів, а не приватного капіталу. Метою роботи є розкриття економічної природи цих зрушень та визначення меж стійкості моделі воєнної макрофінансової стабілізації. Об'єктом дослідження виступає платіжний баланс України у 2022–2024 роках, а предметом — механізми фінансування дефіциту поточного рахунку в умовах воєнного часу. Теоретичною основою слугували методологія BPM6, звітність Національного банку України, Державної служби статистики та Міністерства фінансів, а також аналітичні матеріали Міжнародного валютного фонду, Світового банку та ОЕСР; застосовано методи структурного, порівняльного та причинно-наслідкового аналізу. Встановлено, що погіршення торговельного балансу відображає передусім вимушену логістичну та товарну адаптацію економіки до блокади морських портів і руйнування транспортної інфраструктури, а не втрату конкурентоспроможності виробників. Доведено, що зростання імпорту значною мірою має інвестиційний та оборонний характер і фінансується за рахунок грантів і пільгових кредитів, які компенсують дефіцит валютних надходжень від експорту. Водночас показано, що чинна модель тримається на зовнішніх джерелах фінансування, обсяг яких залежить від політичних рішень партнерів, а не від ринкових механізмів, що істотно обмежує її довгострокову стійкість після завершення бойових дій. Практичне значення результатів полягає у можливості використання отриманих висновків для вдосконалення аналітичних підходів Національного банку України до оцінювання зовнішньої стійкості економіки та для обґрунтування пріоритетів післявоєнної валютно-фінансової політики держави.

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УГОРЩИНИ: ПЕТЕР МАДЯР, ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ ПІСЛЯ ОРБАНА

2026-09-20T09:25:09+03:00

Актуальність дослідження зумовлена трансформацією політичного та економічного середовища Угорщини, посиленням конкуренції між правоконсервативною моделлю Віктора Орбана та новими політичними силами, а також необхідністю визначення можливих напрямів економічного розвитку країни в умовах зміни політичного курсу. Особливого значення набуває діяльність Петера Мадяра та партії «Тиса», які позиціонують себе як альтернативу чинній системі управління та пов’язують політичні зміни з поглибленням європейської інтеграції й модернізацією економіки. Мета дослідження полягає у визначенні основних рис нової економічної політики Угорщини, пов’язаних із політичною діяльністю Петера Мадяра, а також в оцінці можливих напрямів європейської інтеграції та відновлення економіки після завершення епохи Орбана. Об’єктом дослідження є сучасна економічна політика Угорщини в контексті політичної трансформації та зміни її взаємодії з Європейським Союзом. Теоретичну основу становлять підходи до аналізу економічної політики, політичної конкуренції, європейської інтеграції та інституційних трансформацій. У дослідженні використано системний, порівняльний, інституційний та політико-економічний методи, а також аналіз політичних програм і публічних заяв. Результати дослідження дають змогу визначити потенційні відмінності між економічною моделлю, сформованою урядами Орбана, та підходами, які пропонує Петер Мадяр. Особливу увагу приділено питанням відносин Угорщини з ЄС, доступу до європейських фінансових ресурсів, інвестиційної політики, державного управління, боротьби з корупцією, підвищення конкурентоспроможності та стимулювання економічного зростання. Встановлено, що зміна політичного керівництва сама по собі не гарантує швидкої трансформації економічної моделі, оскільки її результативність залежатиме від інституційної спроможності держави, характеру відносин з ЄС та послідовності економічних реформ. Практичне значення дослідження полягає у визначенні можливих сценаріїв економічної політики Угорщини та оцінці їхнього впливу на європейську економічну інтеграцію, регіональну співпрацю та перспективи економічного розвитку Центральної Європи.

КОРПОРАТИВНА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПОЛЬСЬКОГО БІЗНЕСУ: МЕХАНІЗМИ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ І СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ

2026-09-21T23:10:26+03:00

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) набуває значення для управління ресурсною залежністю, кадровою стійкістю, взаємовідносинами із зацікавленими сторонами та екологічними й регуляторними ризиками підприємств. Для польського бізнесу ці питання особливо актуальні в умовах високих витрат на енергію, дефіциту кваліфікованих працівників і порушення ланцюгів постачання. Мета дослідження полягає у визначенні механізмів можливого впливу КСВ на економічну безпеку підприємств та розробленні підходу до оцінювання пов’язаного з нею зниження ризиків. Об’єктом дослідження є економічна безпека підприємств, що працюють у Польщі, а предметом є зв’язок відповідальних бізнес-практик із фінансовою, операційною, кадровою, ринково-репутаційною та інституційною складовими безпеки. Методологія поєднує теорію зацікавлених сторін із системним, структурно-функціональним і ризик-орієнтованим підходами. Дослідження застосовує порівняльний аналіз документів та описовий аналіз опублікованих статистичних даних і опитування Європейського інвестиційного банку за 2025 рік, не змішуючи дані з різними генеральними сукупностями. Серед опитаних у 2025 році польських компаній 94% повідомили про заходи зі скорочення викидів парникових газів, 63% проводили енергетичний аудит, а 45% встановлювали цільові показники скорочення викидів. Водночас 64% зазначили вплив фізичних кліматичних ризиків, 46% впроваджували заходи кліматичної адаптації, 86% вказали на витрати на енергію та 81% на дефіцит кваліфікованого персоналу як перешкоди для інвестицій. За даними Статистичного управління Польщі, чиста рентабельність обороту охоплених спостереженням нефінансових підприємств зросла з 3,4% у 2024 році до 3,7% у 2025 році. Наведені показники характеризують бізнес-середовище, але не доводять причинного впливу КСВ на рентабельність. Дослідження пропонує авторське визначення економічної безпеки, орієнтованої на КСВ, та п’ятикомпонентну структурно-функціональну модель. Вона пов’язує відповідальне використання ресурсів, розвиток персоналу, перевірку постачальників, взаємодію із зацікавленими сторонами та прозоре управління з можливим зниженням фінансових, операційних, кадрових, ринкових і регуляторних ризиків. Практичне значення моделі полягає у виборі заходів КСВ за суттєвістю економічних загроз та оцінюванні результатів за вимірюваними показниками витрат, безперервності діяльності, кадрової стійкості й дотримання нормативних вимог. Подальші дослідження мають перевірити запропоновані зв’язки на рівні підприємств із урахуванням розміру, галузі та початкового фінансового стану.

ІНВЕСТЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ, СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

2026-09-21T15:26:12+03:00

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний та прикладний аналіз інвестиційної діяльності як фундаментального ендогенного чинника гарантування продовольчої безпеки України в умовах глобальної турбулентності та макроекономічних дестабілізаційних ризиків. Досліджено взаємозв'язок між динамікою капіталовкладень та структурною стійкістю агропродовольчих систем через призму чотирьох базових детермінант ФАО. Актуальність теми обумовлена тим, що інвестиційна діяльність в аграрному секторі є головним драйвером трансформації та ключовою детермінантою забезпечення продовольчої безпеки на сучасному етапі. Метою статті є обґрунтування стратегічної ролі інвестиційних процесів у забезпеченні продовольчої безпеки України в умовах сучасних глобальних і внутрішніх викликів. Об’єктом дослідження виступають економічні відносини з приводу здійснення інвестиційної діяльності як чинника забезпечення продовольчої безпеки. Теоретичну основу статті становить науково-методологічний базис аналізу продовольчої безпеки, який традиційно інтегрує уніфіковану концептуальну модель ФАО. Використані методи аналізу та синтезу, абстрагування та узагальнення, методи забезпечення академічної доброчесності. Інвестиційну діяльність в аграрному секторі визначено як першооснову для модернізації виробничої інфраструктури, впровадження інноваційних агротехнологій, мінімізації логістичних втрат та підвищення стійкості продовольчих ланцюгів до глобальних і локальних викликів. Наукова новизна результатів полягає в обґрунтуванні сутності продовольчої безпеки як динамічної соціоекономічної системи, що виходить за межі простого кількісного насичення ринку продуктами харчування та гарантує безперервний фізичний, соціальний та економічний доступ усіх верств населення до безпечної та поживної їжі, необхідної для підтримання активного і здорового життя. Обґрунтовано, що цільове фінансування та стимулювання капіталовкладень в аграрний сектор безпосередньо зумовлюють ринкову пропозицію продуктів харчування, рівень платоспроможного попиту через створення робочих місць, якість харчування та загальну макроекономічну стабільність держави. Практичне значення полягає у можливості використання результатів компаративного аналізу досвіду Франції та Польщі у сфері державного регулювання, інституційної підтримки та стимулювання інвестиційних процесів в аграрному секторі України. Висновки статті можуть бути корисними для обґрунтування стратегічних векторів диверсифікації капітальних потоків для України, орієнтованих на перехід від експортно-сировинної парадигми до моделі глибокої вертикальної інтеграції, технологічної модернізації та енергетичної автономізації суб’єктів агробізнесу.

ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ

2026-09-21T12:02:10+03:00

У статті представлене дослідження особливостей розвитку готельного бізнесу в період воєнного часу, обґрунтовано основні проблеми готельного підприємництва в цих складних умовах. Метою статті є комплексний аналіз критичних факторів, що впливають на стратегічне управління та розвиток готельного бізнесу у період воєнних виликів, а також визначення ефективних напрямів адаптації й забезпечення його стійкого функціонування у непрогнозованому середовищі. Об'єкт дослідження - процеси функціонування та стратегічного розвитку підприємств готельного бізнесу в умовах воєнного стану. У роботі визначено завдання та основні особливості стратегічного управління за таких обставин. Проаналізовано тенденції розвитку готельного підприємництва в Україні, систематизовано основні проблеми і загрози. Автори узагальнили та обгрунтували виклики, з якими зіштовхуються під час збройного конфлікту суб’єкти готельного підприємництва, серед яких: зниження готельного попиту, вимушений переїзд значної частини населення, зростання операційних витрат, зниження безпеки гостей та інше. Зазначається, що інструментами вирішення цих проблем можуть стати впровадження інновацій та переорієнтація готельної пропозиції на більш перспективні напрями в умовах військового конфлікту. Досліджено переваги готельного підприємництва як основи формування оптимальної стратегії розвитку в умовах воєнного часу. Акцентовано увагу на стратегічні та тактичні можливості для підтримки готельного бізнесу у контексті сучасних викликів. Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному вивченні даної проблематики та знаходженні нових підходів щодо управління готельною пропозицією в умовах невизначеності. Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні та специфічні методи, зокрема, метод логічного узагальнення, порівняльного аналізу, теоретичної інтерпретації, а також аналітичний, системний методи, порівняльний аналіз і систематизація. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними у практичній роботі підприємств готельного господарства, які прагнуть підвищити ефективність своєї господарської діяльності в умовах воєнного часу.

ПРОСТОРОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ ВАРТОСТІ ЖИТЛОВОЇ НЕРУХОМОСТІ НА ОСНОВІ КОМПЛЕКСНОГО ВРАХУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ

2026-09-01T16:41:39+03:00

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вдосконалення підходів до моделювання вартості житлової нерухомості в умовах воєнного часу, коли поряд із традиційними соціально-економічними чинниками суттєвого значення набувають просторові характеристики території та наслідки бойових дій. Предметом дослідження є просторові закономірності формування вартості однокімнатних квартир вторинного ринку в межах вернакулярних районів Салтівського житлового масиву міста Харкова. Метою статті є обґрунтування просторового підходу до моделювання вартості житлової нерухомості, згідно з яким ціноутворення розглядається як результат сукупного впливу кількох соціально-економічних чинників, а не одного домінантного фактора. Для досягнення поставленої мети визначено перелік чинників, що характеризують досліджувану територію, обґрунтовано виключення з кількісного аналізу параметрів, вплив яких у межах житлового масиву є практично однорідним, виконано кореляційний аналіз впливу окремих чинників на вартість житла та побудовано комплексну модель множинної регресії. Методичну основу дослідження становлять методи просторового аналізу, кореляційного та регресійного аналізу, статистичного порівняння груп і узагальнення даних у межах вернакулярних районів. Просторовою одиницею дослідження обрано вернакулярні райони, оскільки саме вони найбільш повно відображають сформовані мешканцями межі локальних житлових територій. Аналіз виконано для однокімнатних квартир вторинного ринку як найбільш репрезентативного сегмента житлової нерухомості. У межах 32 вернакулярних районів проаналізовано вплив транспортної доступності, забезпеченості соціальною інфраструктурою та частки території, пошкодженої внаслідок бойових дій. Встановлено, що кожен із досліджених чинників окремо пояснює не більше 6 % варіації вартості житла, тоді як комплексна модель множинної регресії пояснює 10,8 % варіації, тобто приблизно удвічі більше, ніж найсильніший окремий чинник. Отримані результати узгоджуються з гіпотезою про мультифакторний характер ціноутворення та свідчать, що одночасне врахування кількох просторово диференційованих чинників забезпечує кращий опис вартості житла, ніж аналіз кожного з них окремо. Наукова новизна дослідження полягає у використанні вернакулярних районів як просторової одиниці аналізу та обґрунтуванні підходу до моделювання вартості житла на основі сукупного врахування просторових чинників у межах типового житлового масиву. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованого підходу для вдосконалення моделей масової оцінки житлової нерухомості, підтримки управлінських рішень у сфері післявоєнного відновлення міст та просторового планування.

БЮДЖЕТНА СТРАТЕГІЯ ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНСЬКОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ЕКОЛОГО-ЕНЕРГЕТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

2026-07-20T18:35:59+03:00

У статті обґрунтовані взаємовпливи і взаємозалежності між бюджетною стратегією, державною підтримкою суб’єктів господарювання та еколого-енергетичними викликами, які Україна має подолати на шляху до євроінтеграції, зокрема в частині всеосяжної імплементації положень Європейського зеленого курсу, а також формування підойм до забезпечення майбутньої європейсько-забарвленої економічної стійкості й резильєнтності економічних агентів вже на етапі раннього повоєнного відновлення. Доведено, що повномасштабна військова агресія рф дуалізувала кризогенність у розвитку підприємництва забарвивши його, з одного боку, стрімким зростанням чисельності ветеранів російсько-української війни, а з іншого, скороченням кількості новоствореного ветеранського бізнесу. Провівши паралелі між цим і онтогенезом бюджетної стратегії підтримки ветеранського бізнесу встановлено, що бюджетна політика у цій царині перебуває на перетині фаз «піднесення» та «початку кризи», а враховуючи її низький рівень орієнтованості на необхідність забезпечення ветеранського бізнесу нового типу резильєнтності у відношенні до сучасних еколого-енергетичних викликів, має набрати нових антикризових ознак, які дозволять перейти їй до нового означення фази «піднесення». З цією метою у роботі здійснено компаративний аналіз змісту Бюджетної декларації за останні два програмні періоди (2026–2028 роки і 2027–2029 роки) у частині індикативних бюджетних маяків щодо підтримки ветеранського бізнесу, забезпечення його резильєнтності задля формування стержня економічної стійкості в умовах нової еколоко-енергетичної нормальності й безпекової реальності в якій перебуває Україна. Вказаний стержень із позиції бюджетної стратегії утворює Середньостроковий план пріоритетних публічних інвестицій, однак бюджетний компонент який дозволив би знайти системні взаємовпливи і взаємозалежності між видатками на підтримку ветеранського бізнесу та вирішенням кризи в енергетиці – не виявлено. Для вирішення цього деструкту, на основі систематизації кращих світових практик, в роботі запропоновані й обґрунтовані підходи до змістовної актуалізації тексту Бюджетної декларації на нові бюджетні періоди, а також редизайну окремих бюджетних програм ключових головних розпорядників бюджетних коштів.

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА НА ОСНОВІ ІНСТРУМЕНТІВ БІЗНЕС-АНАЛІТИКИ

2026-09-02T12:31:44+03:00

У статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти формування стратегії сталого розвитку підприємства. Метою статті є обґрунтування ролі бізнес-аналітики як інструменту інформаційно-аналітичної підтримки процесу стратегічного управління сталим розвитком підприємства. Об’єктом дослідження є стратегія сталого розвитку підприємства на основі інструментів бізнес-аналітики. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема: методи аналізу та синтезу - для визначення складових стратегії сталого розвитку; системний підхід - для дослідження критеріїв оцінювання рівня сталого розвитку підприємства за фінансово-економічними, соціальними, правовими, організаційними, управлінськими та технологічними параметрами.; порівняльний та економіко-статистичний аналіз - для оцінки динаміки фінансово-економічних показників підприємства; графічний метод - для візуалізації результатів дослідження; метод узагальнення - для формування висновків і перспектив подальших досліджень. Доведено, що використання методів бізнес-аналітики дає змогу здійснювати комплексний аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, оцінювати ефективність управлінських рішень, виявляти ризики та можливості розвитку, а також формувати обґрунтовані стратегічні альтернативи. Визначено складові сталого розвитку підприємства, а також систематизовано критерії оцінювання його рівня за фінансово-економічними, соціальними, правовими, організаційними, управлінськими та технологічними параметрами. Обгрунтовано, що інструменти бізнес-аналітики забезпечують підвищення якості стратегічного планування шляхом використання системи ключових показників ефективності, аналітичного моніторингу та оцінювання результативності реалізації стратегічних цілей. Визначено місце України у глобальному рейтингу досягнення Цілей сталого розвитку та проаналізовано рівень їх реалізації. Досліджено сучасний стан впровадження принципів сталого розвитку, що свідчить про середній рівень досягнення відповідних цілей та наявність потенціалу для подальшого підвищення ефективності розвитку в цьому напрямі. Проаналізовано практику впровадження стратегій сталого розвитку українськими підприємствами з ESG-підходом. Встановлено, що застосування бізнес-аналітики сприяє підвищенню обґрунтованості управлінських рішень, своєчасному виявленню відхилень від стратегічних цілей та забезпеченню ефективного управління сталим розвитком підприємства.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕКРЕАЦІЙНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

2026-09-29T13:02:56+03:00

У статті аналізуються умови та фактори формування системи оцінювання економічної безпеки для рекреаційного землекористування та її застосування для української економіки, яка функціонує в умовах безпекових ризиків, воєнних загроз. Метою дослідження є обґрунтування цілісної системи (моделі), що забезпечує сталий розвиток та ефективне використання земель рекреаційного призначення від внутрішніх і зовнішніх загроз з урахуванням еколого-економічних чинників. Теоретичною основою дослідження стали концепції управління спільними ресурсами, яке забезпечується державним регулюванням, ринковими механізмами та багаторівневою системою управління земельними ресурсами, що передбачає врахування безпекових чинників рекреаційного землекористування. На основі аналітичних досліджень міжнародних організацій з питань економічної безпеки, також офіційних документів земельного врядування України, обґрунтовано систему показників економічної безпеки рекреаційного землекористування. Розглянуто сутності економічної категорії «економічна безпека рекреаційного землекористування», шляхом побудови структурно-логічної послідовності вивчення цього поняття. Це дало змогу визначити, що атрибутами економічної безпеки рекреаційного землекористування виступають – економічний прибуток від рекреаційної діяльності та здатність природних комплексів забезпечувати в довгостроковій перспективі надання соціальних та культурних послуг. Окреслено, що важливим для управління землями рекреаційного призначення є виокремлення особливих інструментів (способів), ключових показників оцінювання безпеки землекористування для української економіки та формування стабільної післявоєнної економіки. Зазначено, що сьогодні для вітчизняної практики рекреаційного землекористування характерне розроблення загальнодержавних стратегій та регіональних стратегій розвитку. Запропоновано реалізацію цілісної системи (моделі), яка побудована на комплексному використанні взаємопов’язаних суб’єктів, об’єктів, принципів, інструментів та результатів управління, що орієнтована на забезпечення ефективного використання земельних ресурсів, збереження їх економічної та природної цінності, мінімізацію загроз і формування сталого розвитку ресурсного потенціалу територій. Це надало змогу сформувати концептуальну модель економічної безпеки рекреаційного землекористування, як стратегічну єдність розвитку інтегрованих соціально-економічних складових ресурсного потенціалу, що спрямована на узгодженість та раціональне використання природних, земельних, рекреаційних ресурсів регіону з метою задоволення потреб споживачів, нарощування ресурсного потенціалу регіону та національної економіки країни у стратегічному аспекті. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованих підходів органами державного управління при формуванні методики оцінювання економічної безпеки використання земельних рекреаційних ресурсів в об’єднаних територіальних громадах в цілях сталого розвитку.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО АДАПТАЦІЇ В УКРАЇНІ

2026-09-24T13:28:34+03:00

Статтю присвячено дослідженню міжнародного досвіду функціонування та розвитку ринку особистого страхування на прикладі Нідерландів, Німеччини, Чехії, Польщі та Румунії. Українські страховики у сфері life-страхування відстають від світових страховиків за рівнем охоплення населення такими послугами та їх номенклатурою. Однак бракує досліджень у цій царині, які б узагальнювали передовий досвід та можливості його адаптації в реаліях українського страхування. Метою роботи є дослідження міжнародного досвіду функціонування та розвитку ринку особистого страхування окремих країн Європи, а також визначення можливостей адаптації певних практик до умов України. Об’єктом дослідження є процеси функціонування та розвитку ринку особистого страхування в окремих країнах Європейського Союзу. Теоретичну основу дослідження становлять концептуальні засади функціонування ринку особистого страхування. У роботі використано такі загальнонаукові та спеціальні методи: метод аналізу та синтезу – при виборі країн дослідження з різними моделями та рівнями розвитку страхового ринку; метод статистичного аналізу – під час дослідження обсягу ринку, рівня проникнення та частки особистих видів страхування; метод середньогеометричного темпу зростання – при розрахунку середньорічних темпів зростання особистих видів страхування; метод порівняльного аналізу - для зіставлення показників щільності ринку особистого страхування досліджуваних країн ЄС та визначення відмінностей у рівні споживання страхових послуг. Отримані результати показали, суттєві відмінності у рівнях розвитку національного ринку особистого страхування та чинників, що їх зумовлюють від стану функціонування ринку за кордоном. Встановлено, що високі показники розвитку особистого страхування можуть бути пов’язані зі специфікою регуляторних моделей, тоді як високі темпи зростання на ринках із низьким початковим рівнем розвитку не завжди свідчать про структурні зміни. Узагальнення міжнародного досвіду дозволило встановити наявність прямого взаємозв’язку між рівнем добробуту населення та розвитком ринку особистого страхування. А розрахунок концентрації ринку особистого страхування за показниками часток трьох і п'яти найбільших страхових компаній дав змогу виявити неоднорідність структури конкуренції та ступеня консолідації національних страхових ринків досліджуваних країн. Комплексне застосування вищезгаданих методів посприяло отриманню обґрунтованих висновків та результатів дослідження. Розроблені рекомендації спрятимуть розширенню та вдосконаленню системи особистого страхування в Україні.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2026-08-13T11:37:59+03:00

У статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти цифрової трансформації системи управління економічною безпекою підприємств в умовах євроінтеграції та реалізації принципів сталого розвитку. Обґрунтовано, що цифровізація трансформує підходи до управління підприємствами, змінюючи механізми забезпечення економічної безпеки, організацію бізнес-процесів і систему прийняття управлінських рішень. Встановлено, що впровадження сучасних цифрових технологій, зокрема штучного інтелекту, великих даних, хмарних обчислень, Інтернету речей, роботизованої автоматизації процесів і цифрових платформ, створює нові можливості для підвищення ефективності управління, водночас генеруючи нові ризики та загрози. Проаналізовано вплив цифрової трансформації на діяльність українських підприємств і доведено, що цифровізація сприяє підвищенню прозорості бізнес-процесів, оперативності управління, розвитку прогнозної аналітики та зміцненню конкурентних позицій підприємств у європейському економічному просторі. Водночас визначено, що цифрова трансформація супроводжується посиленням кіберризиків, інформаційних, організаційних, кадрових, правових і фінансових загроз, що зумовлює необхідність удосконалення системи управління економічною безпекою. Систематизовано основні виклики цифрової трансформації та запропоновано авторський підхід до визначення пріоритетних напрямів цифровізації системи управління економічною безпекою підприємств. До них віднесено цифровізацію управлінських процесів, використання інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень, автоматизацію бізнес-процесів, розвиток кібербезпеки, управління цифровими активами, впровадження хмарних технологій, цифровізацію логістики та інтеграцію принципів ESG. Наукову новизну дослідження становить розроблена комплексна модель цифрової трансформації системи управління економічною безпекою підприємств, яка поєднує фактори зовнішнього середовища, стратегічні цілі, функціональні компоненти цифровізації, процеси управління економічною безпекою, ресурсне забезпечення, результати цифрової трансформації та механізм безперервного вдосконалення. Практичне значення результатів полягає у можливості використання запропонованих підходів під час формування стратегій цифрової трансформації, удосконалення корпоративної політики цифрового розвитку, управління ризиками та адаптації підприємств до вимог європейського економічного простору.

КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМ РОЗВИТКОМ АГРОПІДПРИЄМСТВ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

2026-08-13T15:29:50+03:00

Актуальність дослідження факторів впливу на управління корпоративним розвитком українських агропідприємств зумовлена необхідністю їх адаптації до нових економічних, інституційних і нормативно-правових умов, що формуються в процесі європейської інтеграції України. Поглиблення інтеграції до єдиного ринку ЄС посилює вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на ефективність і результативність корпоративного управління, підвищує конкурентоспроможність та стійкість аграрного бізнесу на національному й міжнародному ринках. У цих умовах особливої наукової і практичної значущості набуває системне виявлення, класифікація та оцінювання факторів, що визначають результативність управління корпоративним розвитком агропідприємств. Це створює методологічне підґрунтя для відпрацювання менеджментом агропідприємств ефективних управлінських рішень, спрямованих на забезпечення їх сталого розвитку, інноваційної трансформації та успішної інтеграції до європейського економічного простору. Мета статі: розробити класифікацію факторів впливу на управління корпоративним розвитком агропідприємств у контексті євроінтеграції. З метою забезпечення належного рівня якості результатів дослідження були використані такі наукові методи: абстрактно-логічний – для ґрунтовного аналізу проблеми й узагальнення результатів дослідження, експертне опитування – для визначення і систематизації факторів впливу на управління корпоративним розвитком агропідприємств у контексті євроінтеграції. Зокрема, у процесі дослідження було використано системний підхід (для деталізованого розгляду проблематики), а також структурно-функціональний аналіз з метою визначення ролі кожного фактора в управлінні корпоративним розвитком агропідприємств. Результати. Проведено експертне опитування менеджерів експортноорієнтованих агропідприємств щодо встановлення факторів впливу на управління їх корпоративним розвитком в умовах євроінтеграції. Наведено опис характеристичних рис для кожного фактора. Визначена рольова значущість факторів впливу на управління корпоративним розвитком. Розроблена багаторівнева класифікація факторів впливу на управління корпоративним розвитком агропідприємств в умовах євроінтеграції. Науковою новизною дослідження слід вважати багаторівневу класифікацію факторів впливу на управління корпоративним розвитком агропідприємств в умовах євроінтеграції. Теоретичною і практичною цінністю дослідження слід вважати групування факторів за кожним рівнем їх виникнення, визначення характеристичних рис факторів кожної групи і визначення рольової значущості їх для ефективного управління корпоративним розвитком агропідприємств в умовах євроінтегації. Перспективні напрями дослідження: у подальшому планується розробити модель управління корпоративним розвитком експортно-орієнтованих агропідприємств і сформувати відповідну стратегію.

УПРАВЛІННЯ НЕПРАЦЮЮЧИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВ, БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІЗНЕС-СТІЙКОСТІ І СТІЙКОГО, СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2026-09-21T12:40:36+03:00

У статті досліджено науково-практичні аспекти управління непрацюючими активами підприємств, банківських установ в забезпеченні їх бізнес-стійкості і стійкого, сталого розвитку в умовах глобалізації. Актуальність теми проведеного дослідження обумовлена тим, що в сучасних економічних умовах цифровізації, глобалізації ефективне функціонування, забезпечення бізнес-стійкості і стійкого, сталого розвитку вітчизняних підприємств, банківських установ, продуктивність та результат їх діяльності значною мірою залежать від ефективності управління непрацюючими активами підприємств, банківських установ, та зменшення їх частки в загальному портфелі активів. Метою статті є дослідження науково-практичних аспектів управління непрацюючими активами підприємств, банківських установ в забезпеченні їх бізнес-стійкості і стійкого, сталого розвитку в умовах глобалізації. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові і спеціальні методи: діалектичний метод пізнання економічних процесів, системний аналіз, метод логічного узагальнення, системний та структурний наукові підходи. Отримані наукові результати полягають в узагальненні науково-практичних аспектів управління непрацюючими активами та забезпечення стійкості підприємств і банківських установ в умовах глобалізації, що повинно здійснюватися на засадах системного та комплексного наукових підходів з поєднанням та використанням сучасних технологій управління ризиками, впровадженням реструктуризації боргових зобов’язань за непрацюючими активами та впровадженням довгострокового стратегічного планування спрямованого на визначення та досягнення цілей сталого розвитку (ESG). Виявлено, що управління непрацюючими активами передбачає проведення аудиту, впровадження моніторингу з метою аналізу, оцінювання та контролю їх частки; впровадження системної роботи та комплексних заходів в роботі з боржниками включаючи реструктуризацію таких активів, підписання мирових угод та конвертуванням боргових зобов’язань у капітал; виходом на вторинний ринок з реалізацією проблемних кредитів через аукціони та цифрові платформи. Перспективи подальших досліджень полягають у доцільності вивчення питань забезпечення стійкості та сталого розвитку банківських установ та підприємств в умовах глобалізації, що забезпечується завдяки ESG-інтеграції, з врахуванням соціальних, управлінських та екологічних чинників, диверсифікації що забезпечить зростання можливості своєчасного та ефективного реагування на нові виклики та ризики глобального економічного середовища.

ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-09-19T09:40:08+03:00

У статті досліджено проблематику оцінювання фінансової безпеки підприємств машинобудівної галузі України в умовах воєнного стану на прикладі виробників спеціальної техніки та вантажних автомобілів. Обґрунтовано, що тривала воєнна агресія формує комплекс взаємопов’язаних фінансових, виробничих, логістичних, енергетичних, кадрових та ринкових ризиків, які суттєво впливають на здатність підприємств підтримувати фінансову стійкість і безперервність діяльності. Метою дослідження є комплексне оцінювання рівня фінансової безпеки підприємств машинобудування та визначення ключових чинників її формування в умовах воєнних ризиків. Методологічну основу становлять системний, комплексний та ризик-орієнтований підходи, методи порівняльного, коефіцієнтного та динамічного аналізу. Для оцінювання використано фінансові показники підприємств (ліквідність, фінансова стійкість, платоспроможність, результативність діяльності), доповнені операційними та воєнно-ризиковими характеристиками. Встановлено загальну тенденцію до відновлення та зростання фінансових показників досліджуваних підприємств, проте з різною траєкторією адаптації: одні продемонстрували найвищі темпи довгострокового зростання, інші – найвищий абсолютний рівень прибутку, а треті – найбільш виражене відновлення після кризового періоду.

Запропоновано інтегральний підхід до оцінювання фінансової безпеки, який поєднує фінансовий, операційний та ризиковий блоки. Обґрунтовано доцільність включення до системи оцінювання кадрової стійкості, локалізації виробництва, енергетичної автономності, диверсифікації постачання та здатності підприємств адаптуватися до воєнних загроз. На основі отриманих результатів сформульовано практичні рекомендації: запровадити постійний моніторинг інтегрального показника фінансової безпеки з періодичністю, адаптованою до критичності підприємств; створити систему раннього попередження із зонами ризику, що автоматично запускають поглиблену діагностику; посилити управління ліквідністю та грошовими потоками через резерви, сценарне прогнозування й стрес-тестування; диверсифікувати джерела фінансування, зменшуючи залежність від окремих каналів; використовувати інтегральний показник як інструмент управлінського бенчмаркінгу для виявлення сильних і вразливих сторін. Практична цінність дослідження полягає у можливості застосування запропонованого підходу для раннього виявлення фінансових загроз, формування антикризових заходів та підвищення стійкості стратегічно важливих підприємств машинобудівної галузі України. Запропонований механізм доцільно розглядати як адаптивний інструмент управління стійкістю, що забезпечує перехід від констатації вже сформованих проблем до їх превентивного виявлення та сценарного прогнозування.

МЕТОДИКИ МОТИВАЦІЇ УЧАСНИКІВ ВІРТУАЛЬНИХ КОМАНД ПРОЄКТІВ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2026-09-28T11:13:41+03:00

У статті досліджено методики мотивації учасників віртуальних команд проєктів в умовах цифровізації. Актуальність дослідження обумовлена стрімким поширенням дистанційного формату роботи та зростанням ролі віртуальних команд у сучасному проєктному менеджменті. Проаналізовано теоретичні засади мотивації віддалених працівників, систематизовано підходи до класифікації мотиваційних методик — матеріальних, нематеріальних, цифрових та соціально-психологічних. Розроблено модель мотивації учасників віртуальних проєктних команд, що враховує специфіку цифрового середовища та використання сучасних технологічних платформ. Визначено етапи впровадження системи мотивації у віртуальних проєктних командах: діагностика, проєктування, впровадження, моніторинг та оптимізація. Запропоновано фреймворк цифрових інструментів мотивації на стратегічному, тактичному та операційному рівнях. Встановлено, що ефективна мотивація у віртуальних командах базується на поєднанні гейміфікації, системи визнання досягнень, регулярного зворотного зв’язку, автономії та розвитку, реалізованих через цифрові платформи. Результати дослідження мають практичне значення для менеджерів проєктів, HR-фахівців та керівників організацій, що працюють з розподіленими командами. Перспективи подальших досліджень включають емпіричну верифікацію запропонованої моделі, вивчення впливу штучного інтелекту на мотиваційні процеси та розробку адаптивних алгоритмів персоналізації мотиваційних програм.

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ У СИСТЕМІ ПРИЙНЯТТЯ ІТ-РІШЕНЬ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

2026-09-21T21:59:56+03:00

У статті досліджено роль корпоративного управління у системі прийняття ІТ-рішень банківськими установами в умовах цифрової трансформації підприємницьких структур. Актуальність дослідження зумовлена зміною ролі інформаційних технологій, що сприяють забезпеченню автоматизації та безперервності операційних процесів й разом з тим – формуванню основи інновацій, трансформації бізнес-моделей, розвитку цифрових каналів взаємодії з клієнтами та управління ризиками. Метою статті є формування теоретико-методичного базису обґрунтування ролі корпоративного управління у системі прийняття ІТ-рішень банківських установ та розроблення концептуального підходу до інтегрованого ІТ-управління ними у взаємозв’язку з підприємницькими структурами. Об’єктом дослідження є процеси корпоративного та ІТ-управління банківськими установами в умовах цифрової трансформації, предметом є взаємозв’язки та механізми формування й прийняття ІТ-рішень. У процесі дослідження використано системний, стратегічний, процесний та ризик-орієнтований підходи, методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та структурно-логічного моделювання. У статті обґрунтовано дихотомічну роль інформаційних технологій у банківській діяльності та необхідність переходу від фрагментарного управління ІТ-проєктами до системного управління технологічним розвитком, удосконалено систему прийняття ІТ-рішень шляхом виокремлення взаємопов’язаних етапів, запропоновано концепцію інтегрованого ІТ-управління, що поєднує корпоративну стратегію, цифрову стратегію, корпоративне управління, ІТ-управління, потреби бізнесу, технологічні можливості, ресурси та ризики в єдиний управлінський цикл із механізмом зворотного зв’язку. На основі статистичних даних обґрунтовано зростання масштабів цифрових банківських операцій та їхній безпосередній зв’язок із функціонуванням підприємницьких структур, зокрема підприємств торгівлі. На основі статистичних даних підтверджено масштаб цифровізації банківських операцій та їхній безпосередній зв’язок із функціонуванням підприємницьких структур, зокрема підприємств торгівлі. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованого підходу для узгодження корпоративної та цифрової стратегій, обґрунтування ІТ-рішень, управління технологічними ризиками та розвитку системи управління інформаційними технологіями в інших підприємницьких структурах.

ЦИФРОВА ТА ЕКОЛОГІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯК ЧИННИК ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПОЗИЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ

2026-08-10T17:01:36+03:00

У статті обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження цифрової та екологічної трансформації як взаємопов’язаних стратегічних напрямів зміцнення конкурентних позицій підприємств в умовах глобалізації ринків, посилення екологічних вимог і стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Метою статті є наукове обґрунтування цифрової та екологічної трансформації як взаємопов’язаних стратегічних чинників зміцнення конкурентних позицій підприємств; об’єктом дослідження є процеси цифровізації бізнес-процесів та екологічної трансформації підприємств. Методи дослідження: системний аналіз, узагальнення, порівняльний аналіз міжнародних практик, метод багатовимірного індексного оцінювання. Розкрито сутність цифровізації бізнес-процесів та її вплив на продуктивність праці, операційні витрати, гнучкість бізнесу та якість управлінських рішень. Охарактеризовано екологічну сертифікацію як інструмент підтвердження екологічної відповідальності підприємства перед суспільством і ринком: глобальна кількість чинних сертифікатів ISO 14001 перевищила 670 тисяч у 2024 році, що на понад 25 відсотків більше показника 2022 року. Систематизовано компоненти ESG-підходу та проаналізовано провідні міжнародні стандарти нефінансової звітності. На основі узагальнення практик провідних міжнародних корпорацій розкрито механізми синергії цифрових технологій з екологічним управлінням у межах концепції Twin Transition, яка активно підтримується в політиці Європейського Союзу. Емпірично доведено, що цифрова трансформація чинить статистично значущий позитивний вплив на ESG-показники підприємств, який зберігається до трьох років після впровадження цифрових рішень. Розроблено та апробовано на умовному прикладі підприємства транспортної галузі авторську методику оцінювання рівня цифро-екологічної зрілості підприємства на основі мультиплікативного індексу: зростання індексу з 0,26 до 0,61 супроводжувалося скороченням операційних витрат на 16 відсотків та розширенням частки ринку з 9,5 до 13,2 відсотка. Визначено ключові бар’єри впровадження цифрової та екологічної трансформації на українських підприємствах та обґрунтовано напрями їх подолання в контексті євроінтеграційних процесів.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ В ДІЯЛЬНІСТЬ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ

2026-09-22T15:26:42+03:00

Мотивація персоналу є важливою умовою збереження кадрового потенціалу, якості викладання та розвитку досліджень в університетах України. В умовах обмежених ресурсів удосконалення кадрової політики потребує поєднання матеріальних і нематеріальних стимулів з урахуванням професійних функцій працівників. Метою статті є обґрунтування підходу до імплементації зарубіжного досвіду мотивації персоналу в діяльність українських університетів. Об’єкт дослідження - система управління персоналом університетів; предмет - мотиваційні інструменти та умови їх адаптації для науково-педагогічних і наукових працівників. Методологія охоплює теорію самодетермінації, системний, порівняльний і структурно-функціональний підходи, аналіз наукових праць та інституційних документів. Інформаційну базу становлять, зокрема, опубліковані дослідження мотивації викладання за участю 1671 викладача та мотивації наукової діяльності за участю 1846 викладачів із 19 університетів США, а також міжнародні матеріали щодо винагороди й професійного розвитку. Порівняно практики Нідерландів із визнання різних видів академічного внеску, британські підходи до професійного розвитку дослідників та європейські принципи оцінювання академічної діяльності. Встановлено, що мотиваційні інструменти відрізняються за категоріями персоналу, фінансуванням і правовими умовами, тому потребують вибіркової адаптації, а не прямого перенесення. Запропоновано авторську адаптивну модель із п’яти складових: справедливої винагороди, визнання академічного внеску, професійного розвитку, академічної й організаційної автономії та підтримувального робочого середовища. Модель передбачає диференціацію стимулів для різних категорій персоналу та поєднання якісного оцінювання академічної роботи з відповідальним використанням кількісних показників. Міжнародні дані використано для порівняння практик, а не для прогнозування результатів їх запровадження в Україні. Обґрунтовано порядок її впровадження через діагностику потреб персоналу, пілотування заходів і оцінювання результатів за показниками кадрової стійкості, умов праці та професійної діяльності. Практичне значення моделі полягає у можливості вдосконалити кадрову політику університетів відповідно до їхніх ресурсів та потреб працівників. Ефективність запропонованих інструментів в Україні потребує подальшої емпіричної перевірки.

РОЗРОБКА КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ЧИННИКІВ КОМУНІКАЦІЙ В УПРАВЛІННІ РОЗПОДІЛЕНИМИ ПРОЄКТАМИ

2026-09-22T12:16:52+03:00

В статті досліджено особливості управління комунікаціями в територіально розподілених проєктах, що реалізуються в умовах цифрової трансформації. Управління комунікаціями в розподілених проєктах залишається актуальною науковою проблемою, зумовленою просторовою та організаційною розподіленістю команд, культурними й мовними бар’єрами, а також браком формалізованих моделей для систематизації комунікаційних чинників. Мета дослідження — розробити концептуальну модель чинників комунікацій в управлінні розподіленими проєктами, з акцентом на природоохоронні проєкти як приклад складних багатостейкхолдерних розподілених ініціатив. Об’єктом дослідження є комунікаційні процеси між стейкхолдерами розподілених проєктів. Теоретичну основу становлять положення теорії активних систем, системного аналізу та класичних стандартів управління проєктами (PMBoK, ISO 21500 :2021, GreenPM). Дослідження охоплює два рівні системного аналізу: операційний — як безпосередній обмін інформацією між стейкхолдерами за моделлю «відправник — повідомлення — канал — одержувач — зворотний зв’язок», та управлінський — як цілеспрямоване регулювання комунікацій у межах проєкту. Розроблено концептуальну модель, у якій кожен стейкхолдер ідентифікується як активна система і задається кортежем із напівпараметрів: склад, структура, час участі, цільова функція, допустима кількість стратегій, порядок функціонування та інформованість учасників. Формалізовано вплив керованих і некерованих чинників на стан стейкхолдера як відправника та одержувача інформації. Виокремлено чотири типи зовнішньої невизначеності інформованості: інтервальна, імовірнісна, нечітка та змішана. Модель охоплює шість підсистем управління комунікаціями — від ідентифікації стейкхолдерів до оцінки ефективності співпраці. Практична цінність результатів виникає у формуванні методологічного підґрунтя для оптимізації комунікаційних стратегій у розподілених проєктах, зниження інформаційної асиметрії та мінімізації комунікаційних ризиків в умовах просторової та організаційної розподіленості.

КОМУНІКАЦІЙНІ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ

2026-09-18T16:41:57+03:00

Цифрова трансформація банківського сектору змінює не лише технології надання фінансових послуг, а й механізми корпоративного управління, оскільки якість управлінських рішень дедалі більше залежить від своєчасності інформації, захищеності корпоративних комунікацій, доступності аналітичних даних та цифрової операційної стійкості банку. Метою дослідження є розвиток теоретико-методичних засад використання комунікаційних та інформаційних технологій у корпоративному управлінні банківських установ України та формування структурно-функціональної моделі їх інтеграції в управлінські процеси. Об’єктом дослідження є інформаційно-комунікаційне забезпечення корпоративного управління банківськими установами. Методологічну основу становлять системний і структурно-функціональний підходи, методи аналізу та синтезу, порівняння, систематизації, контент-аналізу нормативно-правових документів та міжнародних стандартів корпоративного й IT-управління. Обґрунтовано необхідність переходу від розуміння цифрових технологій як операційного інструменту банку до їх трактування як складової корпоративного управління. Запропоновано трирівневу модель інформаційно-комунікаційного забезпечення, що включає комунікаційний, інформаційно-аналітичний та контрольно-безпековий рівні. Систематизовано технології за п’ятьма функціональними напрямами: підтримка управлінських рішень; корпоративна комунікація; управління ризиками та внутрішній контроль; розкриття інформації й регуляторна взаємодія; цифрова операційна стійкість. Визначено шість критеріїв оцінювання ефективності такого забезпечення: своєчасність, повнота, достовірність, простежуваність, захищеність та стійкість інформаційних потоків. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованої моделі радами та правліннями банків для формування політики цифрового корпоративного управління, удосконалення систем внутрішнього контролю та підвищення якості управлінських рішень.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СУЧАСНИХ ШКІЛ МЕНЕДЖМЕНТУ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВАМИ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

2026-08-11T14:05:21+03:00

У статті досліджено еволюцію шкіл менеджменту та особливості їх трансформації в умовах цифровізації економіки. Розкрито зміст класичних і сучасних управлінських концепцій, визначено їх роль у формуванні ефективної системи управління підприємством та обґрунтовано вплив цифрових технологій на розвиток сучасних підходів до менеджменту. Метою дослідження є узагальнення сучасних шкіл менеджменту, визначення особливостей їх розвитку в умовах цифрової трансформації та обґрунтування взаємозв'язку класичних і сучасних управлінських концепцій. Методологічною основою дослідження стали системний підхід, історико-логічний, порівняльний та структурно-функціональний методи, а також методи аналізу, синтезу, наукового узагальнення та систематизації. Використання зазначених методів дозволило простежити еволюцію управлінської думки, визначити напрями трансформації класичних шкіл менеджменту та систематизувати сучасні концепції управління підприємствами. У роботі проведено порівняльний аналіз класичних і сучасних шкіл менеджменту, визначено їх характерні особливості та ключові відмінності в підходах до реалізації управлінських функцій. Запропоновано концептуальну модель взаємозв'язку класичних і сучасних шкіл менеджменту, яка відображає вплив цифровізації на трансформацію управлінських концепцій та формування сучасної системи управління підприємством. Наукова новизна дослідження полягає в систематизації сучасних шкіл менеджменту з урахуванням їх взаємозв'язку з класичними управлінськими концепціями та розробленні концептуальної моделі їх трансформації в умовах цифрової економіки. Практична значущість отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованих узагальнень і концептуальної моделі як теоретичної основи для вдосконалення систем управління підприємствами, розроблення управлінських стратегій та впровадження сучасних цифрових підходів до менеджменту.

РИЗИКИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ МЕНЕДЖМЕНТУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2026-09-24T10:23:10+03:00

Актуальність дослідження зумовлена поширенням технологій штучного інтелекту у виробничих системах управління якістю та необхідністю контролювати специфічні ризики, пов’язані з якістю даних, надійністю моделей, кібербезпекою, кадровими компетенціями й нормативною відповідністю. Метою статті є розроблення та практична апробація підходу до оцінювання ризиків інтеграції ШІ в систему управління якістю виробничого підприємства. Об’єктом дослідження є процес управління ризиками під час інтеграції ШІ в СУЯ на прикладі ТОВ «КСЕНКО АВТОПРОДАКШН». Теоретичну основу сформовано положеннями ISO 9001:2015, ISO 31000:2018, ISO 13485:2016, ISO/IEC 23894:2023 та ISO/IEC 42001:2023. Використано аналіз і синтез наукових джерел, системний і процесний підходи, експертне оцінювання та напівкількісну матрицю «ймовірність-вплив». Експертну групу сформували п’ять фахівців, пов’язаних з управлінням, якістю, виробництвом, ІТ та роботою з даними; оцінювання проведено у 2026 р. на основі матеріалів проєкту, даних про виробничі й контрольні процеси та професійних суджень експертів. Ідентифіковано 29 ризиків і згруповано їх за технічними, організаційними, кадровими, інформаційно-кібербезпековими, регуляторними та соціально-етичними ознаками. Для кожної події визначено нормовані оцінки ймовірності та впливу від 0 до 1, після чого сформовано ризик-профіль. До критичних за прийнятими порогами віднесено 7 ризиків; найвищі оцінки отримали відключення інтернету та енергосистем, мобілізація ключових фахівців і низька якість даних для навчання моделі. Запропоновано превентивні та коригувальні заходи, що охоплюють аудит даних, резервування інфраструктури, калібрування моделей, крос-навчання персоналу та формалізацію вимог. Практичне значення результатів полягає у можливості використання підходу як відтворюваного інструменту пріоритизації ризиків і планування заходів у межах СУЯ без застосування складних статистичних моделей. Наукова новизна полягає в узгодженні ризик-орієнтованої логіки стандартів систем менеджменту з оцінюванням специфічних для ШІ загроз та її апробації на конкретному виробничому підприємстві. Запропонований підхід забезпечує прозорість критеріїв, порівнюваність оцінок і можливість повторного моніторингу залишкового ризику після впровадження управлінських заходів.

ОПЕРАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ В МОДЕЛІ DEAM: ПОДІЄВИЙ ПРОТОКОЛ ВИМІРЮВАННЯ В УМОВАХ ВИКОРИСТАННЯ ШІ

2026-09-22T16:38:44+03:00

Інтеграція штучного інтелекту в розробку програмного забезпечення збільшує використання AI-інструментів, кількість операційних сигналів і швидкість зворотного зв’язку, але технологічне впровадження саме по собі не доводить організаційну адаптацію. Попередні дослідження Data-Empirical Agility Model (DEAM) концептуалізували латентність адаптації як часовий розрив між операційним сигналом та узгодженою організаційною реакцією, однак не визначили відтворюваного подієвого протоколу вимірювання. Об’єктом дослідження є організаційна адаптація в багатокомандній розробці програмного забезпечення з використанням ШІ. Мета дослідження — розробити контекстно-специфічний протокол вимірювання інтервалу від кваліфікованого тригера до сталої організаційної реконфігурації та визначити умови його подальшої емпіричної перевірки. Методологія поєднує аналіз конструктів і попередніх досліджень, подієву операціоналізацію, ретроспективне калібрування на лонгітюдному кейсі п’яти Scrum-команд і проєктування проспективної валідації. Протокол описує епізод адаптації через T₀–T₄: кваліфікований тригер, розпізнавання потреби в реакції, зобов’язання щодо відповіді, початок імплементації та сталу організаційну реконфігурацію. T₄ фіксується лише за одночасного виконання п’яти умов: спостережуваної зміни, фактичного застосування, стійкості, простежуваного походження доказів та незалежності від подальших результатів діяльності. На цій основі дослідження операціоналізує часовий показник L₀₄=T₄−T₀ як кандидатну міру, а не як валідований новий конструкт. Для подальшої оцінки визначено вимоги до міжекспертної надійності, стійкості критерію T₄, дискримінантної, часової та інкрементної валідності. Ретроспективне застосування протоколу до одного епізоду організаційної адаптації у п’ятикомандному кейсі демонструє практичне розмежування початкового тригера, локального пілотування, зобов’язання щодо масштабованої реакції, початку її реалізації та сталої зміни організаційної практики. Для цього епізоду інтервал від приблизно датованого T₀ до T₄ становив близько 184 днів, водночас межа T₁ мала нижчу часову точність через ретроспективний характер доказів. Наведений приклад ілюструє застосування протоколу, але не є емпіричною валідацією L₀₄ і не підтверджує його причинного впливу на результати розробки та постачання програмного забезпечення. Практична цінність запропонованого підходу полягає у створенні структури для проспективного збору даних, яка розділяє AI-експозицію, організаційну реакцію, сталу реконфігурацію та подальші результати. Майбутня емпірична перевірка може підтвердити, уточнити або відхилити запропоновану операціоналізацію.

РОЛЬ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МЕДІАТОРА

2026-09-28T11:11:39+03:00

У роботі теоретично обґрунтовано роль комунікативної компетентності у професійній діяльності медіатора. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості конфліктних ситуацій та необхідністю застосування конструктивних способів їх урегулювання, серед яких важливе місце посідає медіація. Визначено, що ефективність медіаційного процесу значною мірою залежить від професійної компетентності медіатора, зокрема його здатності забезпечувати продуктивну взаємодію між сторонами конфлікту. У статті обґрунтовано управлінський підхід до розвитку комунікативної компетентності медіатора як складової його професійної готовності. Узагальнення вітчизняних і зарубіжних підходів дало змогу виокремити комплекс взаємопов’язаних умінь, необхідних для організації продуктивної взаємодії сторін у конфлікті: слухання, постановку запитань, перефразування, рефреймінг, емоційну саморегуляцію, нейтральну вербальну й невербальну поведінку та міжкультурну чутливість. Показано, що результативність підготовки медіатора залежить від системності, тривалості та повторюваності практичного відпрацювання комунікативних дій із регулярним зворотним зв’язком і оцінюванням прогресу. У цьому контексті розвиток комунікативної компетентності запропоновано розглядати як об’єкт управління професійним навчанням і розвитком людського капіталу. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні комунікативної компетентності медіатора, систематизації структурних складових та визначенні управлінських підходів до її розвитку в системі професійної підготовки. Методологію дослідження сформували методи аналізу та синтезу, порівняння, систематизації й узагальнення та індуктивно-дедуктивний підхід. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання під час проєктування програм базової підготовки та підвищення кваліфікації медіаторів, формування компетентнісних профілів, критеріїв оцінювання та тренінгових модулів. Перспективним напрямом визначено розроблення комплексного комунікативного тренажера, що поєднуватиме міжнародні стандарти медіації, адаптовані практики підготовки фахівців кризових і контактних служб, сценарні симуляції, експертний зворотний зв’язок для багаторазового відпрацювання професійних комунікативних навичок. Подальші дослідження мають бути спрямовані на апробацію такої моделі та емпіричне оцінювання її результативності.

ЧИННИКИ ТА МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ДЕРЕВООБРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-09-12T21:50:51+03:00

У статті проаналізовано сучасний стан, структурні особливості та тенденції розвитку деревообробної промисловості України в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена стратегічною роллю галузі як експортоорієнтованого сектору економіки, що забезпечує валютні надходження, зайнятість населення та інтеграцію України до європейських виробничих ланцюгів, а також необхідністю адаптації підприємств до безпекових, ресурсних і регуляторних викликів. Метою дослідження є обґрунтування управлінських механізмів підвищення конкурентоспроможності деревообробних підприємств України на основі систематизації чинників впливу та ідентифікації системних проблем управління галуззю. Об'єктом дослідження є процес управління конкурентоспроможністю та розвитком деревообробних підприємств України. Предметом дослідження є теоретико-методичні засади та управлінські механізми забезпечення конкурентоспроможності деревообробних підприємств в умовах воєнного стану. У статті використано методи статистичного, структурного та порівняльного аналізу, систематизації та узагальнення, графічний і табличний методи. Встановлено, що станом на середину 2026 року галузь налічує понад 25,8 тис. суб'єктів господарювання, з яких близько 79 % становлять фізичні особи-підприємці, що свідчить про домінування мікробізнесу та ускладнює масштабування виробництва. Сукупний виторг підприємств галузі за 2025 рік перевищив 109,6 млрд грн, обсяг експорту продукції становив понад 1,6 млрд дол. США, а податкові платежі до бюджетів усіх рівнів досягли 48,5 млрд грн за зайнятості близько 141 тис. осіб. Виявлено тенденцію структурної трансформації галузі, що полягає у переході від експорту сировини та продукції первинної переробки до виробництва продукції з високою доданою вартістю: експорт меблів зріс із 48,7 млн дол. США у 2021 році до 141,7 млн дол. США у І кварталі 2026 року, тоді як експорт пиломатеріалів скоротився на 8,9 % за вартістю та на 26,3 % за фізичним обсягом. Систематизовано чинники конкурентоспроможності деревообробних підприємств за десятьма групами та ідентифіковано системні проблеми галузі: сировинний дисбаланс, скорочення обсягів лісозаготівлі, інформаційну непрозорість лісового сектору, тінізацію ринку та регуляторні виклики впровадження Регламенту ЄС щодо запобігання знелісненню (EUDR). Практичне значення результатів полягає у формуванні аналітичного підґрунтя для розроблення стратегій підвищення конкурентоспроможності деревообробних підприємств та державної політики розвитку лісопромислового комплексу України.

УПРАВЛІННЯ ВЗАЄМОДІЄЮ СТЕЙКХОЛДЕРІВ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ТРАНСПОРТНИХ ПРОЄКТІВ

2026-09-20T09:40:56+03:00

У статті розв’язано науково-практичне завдання щодо підвищення обґрунтованості управління взаємодією стейкхолдерів мультимодальних транспортних проєктів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю координації державних органів, транспортних операторів, бізнесу, інвесторів і громад в умовах відновлення транспортної інфраструктури України та її інтеграції до європейської транспортної мережі. Метою дослідження є розроблення мережево-орієнтованого механізму виявлення слабких комунікаційних зв’язків і пріоритизації конфліктів на основі поєднання соціально-мережевого аналізу та інструментів взаємовигідної взаємодії. Методологічну основу становлять теорія стейкхолдерів, концепція мережевого врядування, методи соціально-мережевого аналізу та сценарне моделювання. Для модельного сценарію мультимодального логістичного хабу побудовано зважений неорієнтований граф взаємодії 12 стейкхолдерів. Розраховано центральність за ступенем, зважений ступінь, центральність за посередництвом і власну векторну центральність. Установлено, що оператор терміналу має найбільшу інтенсивність зв’язків і власну векторну центральність, а профільне міністерство — найбільшу центральність за посередництвом. Виявлено слабкі зв’язки між митницею та автоперевізниками, а також між оператором терміналу та місцевою громадою. Наукова новизна полягає в удосконаленні індексу критичності конфлікту шляхом урахування центральності за посередництвом його сторін. У модельному сценарії застосування модифікованого індексу підвищило оцінку критичності конфлікту між АТ «Укрзалізниця» та оператором терміналу з 0,54 до 0,58. Практичне значення результатів полягає в можливості обґрунтовувати пріоритети комунікацій, склад координаційних органів і заходи превентивного врегулювання конфліктів. Подальші дослідження мають бути спрямовані на емпіричну апробацію механізму на даних реальних транспортних проєктів та перевірку чутливості модифікованого індексу.

РОЛЬ МОТИВАЦІЙНОГО КЛІМАТУ У РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ.

2026-09-21T11:48:16+03:00

Створення мотиваційного клімату, який сприятиме розвитку людського капіталу організації через мотивацію, підвищення залученості працівників та запобігання їхньому емоційному вигоранню, є актуальною проблемою сьогодення. В науковому середовищі України поняття мотиваційного клімату не отримало загальноприйнятого визначення, що обмежує його застосування як управлінського інструменту. Спостерігається недостатня кількість наукових робіт щодо управління мотиваційним кліматом, особливо в умовах воєнного стану. Метою даної статті є систематизація теоретичних засад щодо поняття мотиваційного клімату та висвітлення його ролі в управлінні розвитком людського капіталу організації. Для досягнення мети проведено аналіз та систематизацію теоретичної бази з вказаної теми, узагальнено підходи щодо визначення терміна мотиваційного клімату українськими та зарубіжними науковцями, запропоновано визначення мотиваційного клімату, що може бути актуальним для вітчизняного контексту. В основі запропонованого визначення закладено модель мотиваційного клімату в інтерпретації мотиваційної теорії досягнення мети; розкрито ключові особливості моделі. Наведено дані зарубіжних досліджень, що демонструють важливу роль мотиваційного клімату у розвитку людського капіталу організації, а саме – вплив на обмін знаннями, розвиток креативності працівників, рівень енергії на роботі, стійкість працівників до емоційного вигорання, залученість до роботи та бажання залишатись в організації. Наукова новизна та практична цінність даного дослідження полягає в пропозиції адаптувати та застосувати модель мотиваційного клімату майстерності в українському організаційному контексті, що може стати частиною стратегічного підходу до підвищення мотивації працівників та запобігання вигоранню в умовах воєнного стану. Зазначена доцільність проведення емпіричних досліджень мотиваційного клімату в Україні для перевірки гіпотези щодо потенційних переваг мотиваційного клімату майстерності для розвитку людського капіталу організацій під час воєнного стану.

СУЧАСНІ НАПРЯМИ ТА ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ ПІДПРИЄМСТВ-ДИСТРИБ’ЮТОРІВ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

2026-09-21T14:35:06+03:00

Сучасний розвиток логістичних систем підприємств відбувається в умовах суттєвої трансформації економічного середовища, глобальних ланцюгів постачання та підходів до управління матеріальними, інформаційними і фінансовими потоками. Фармацевтична логістика характеризується підвищеними вимогами до безперервності постачання, якості та безпеки лікарських засобів, їх простежуваності, дотримання встановлених умов зберігання і транспортування, а також необхідністю швидкого реагування на порушення ланцюгів постачання. Недостатньо розробленим залишається питання комплексного узагальнення та систематизації концепцій розвитку логістичних систем підприємств-дистриб'юторів фармацевтичної продукції та визначення принципів, на яких ґрунтується їх практична реалізація. Метою дослідження є обґрунтування та систематизація сучасних напрямів розвитку логістичних систем підприємств-дистриб'юторів фармацевтичної продукції. Теоретико-методологічну основу дослідження становили системний та процесний підходи. У результаті проведеного дослідження встановлено, що сучасний розвиток логістичних систем підприємств-дистриб'юторів фармацевтичної продукції характеризується переходом від переважної орієнтації на операційну ефективність та оптимізацію окремих логістичних процесів до комплексної трансформації системи на основі інтеграції, цифровізації, адаптивності, стійкості та сталого розвитку. Встановлено, що зазначені напрями представлені сукупністю взаємопов'язаних логістичних концепцій, які доповнюють одна одну та відображають сучасну трансформацію підходів до розвитку логістичних систем. Наукова новизна отриманих результатів полягає у системному узагальненні та поглибленні теоретико-методичних засад розвитку логістичних систем підприємств-дистриб'юторів фармацевтичної продукції. Практична значущість результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованої систематизації напрямів та принципів керівництвом підприємств-дистриб’юторів фармацевтичного ринку як методологічної основи для формування довгострокових стратегій розвитку логістичних систем. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці прикладної методики та системи збалансованих показників (KPI) для оцінювання рівня розвитку та адаптивної стійкості логістичної системи фармацевтичного дистриб’ютора в кризових умовах.

МЕТОД СТАЛОГО ПОСТАЧАННЯ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ ПІДХОДУ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ

2026-09-29T14:45:47+03:00

Статтю присвячено розробці методу забезпечення ризико-стійкого постачання підприємств на основі підходу безперервності бізнесу в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена порушенням логістичних зв’язків, нестабільністю ресурсного забезпечення та посиленням взаємопов’язаних загроз функціонуванню підприємств. За таких обставин управління постачанням потребує узгодження потреб критичних бізнес-процесів із можливостями своєчасного попередження та компенсації перебоїв. Метою дослідження є розроблення методу, який формалізує зв’язок між сигналами середовища, прогнозами ризиків, критичними станами процесів і компенсаційними діями. Запропонований метод формує замкнений предиктивно-адаптивний цикл управління, що охоплює прогнозування потреб підприємства, моніторинг середовища та оцінювання ризиків постачання. Подальші етапи передбачають визначення критичних станів, формування компенсаційних заходів, їх реалізацію та перевірку результативності. Особливістю методу є інтеграція концептуальної моделі ризико-стійкого постачання, факторної структури екстремального середовища, моделей ризиків і механізмів штучного інтелекту. Увагу зосереджено на виявленні «слабких сигналів», які можуть свідчити про наближення несприятливих змін і потребу коригування процесів постачання. Передбачено прогнозування розвитку ризиків у часі та визначення критичних точок відмови на стиках взаємопов’язаних процесів. Оцінювання межі виживання системи спрямоване на встановлення граничних умов збереження її здатності забезпечувати критичні потреби підприємства. На відміну від існуючих підходів, запропонований метод полягає у формалізації взаємодії прогнозних оцінок, характеристик стану процесів і компенсаційних рішень у єдиному циклі управління. Зворотний зв’язок передбачає уточнення управлінських дій відповідно до отриманих результатів та змін зовнішнього середовища. Практичне значення методу полягає у створенні методичної основи для завчасної підготовки адаптивних рішень і підтримання безперервності бізнесу. Його застосування орієнтоване на обмеження наслідків порушень постачання та узгодження компенсаційних заходів із часовими й ресурсними можливостями підприємства. Результативність застосування залежить від достовірності даних, точності прогнозування та здійсненності сформованих управлінських рішень. Подальші дослідження передбачають апробацію методу, кількісне оцінювання його результативності та визначення умов автоматизованого виконання компенсаційних дій.

МЕДІАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ МЕНЕДЖМЕНТУ КОНФЛІКТІВ У ПРИВАТНИХ ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ: НОВІТНІЙ АНАЛІЗ, СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ

2026-09-29T12:05:56+03:00

У статті досліджено проблему інтеграції медіації та пов’язаних із нею інструментів менеджменту конфліктів у систему стратегічного управління приватним закладом загальної середньої освіти. Обґрунтовано актуальність створення системи професійного менеджменту конфліктів як складової формування безпечного освітнього середовища, підвищення ефективності комунікації та розвитку культури партнерства між учасниками освітнього процесу. Мета статті полягає в теоретичному та емпіричному обґрунтуванні доцільності створення Центру медіації та менеджменту конфліктів у приватному закладі освіти та розробленні його авторської моделі як структурного елемента системи управління. У дослідженні використано методи аналізу та узагальнення наукових джерел, систематизації, описової статистики, анкетного опитування та тематичного аналізу відкритих відповідей. Емпіричне дослідження має пілотний характер і проведено в онлайн-форматі серед 38 працівників одного приватного закладу освіти. Встановлено, що конфліктні ситуації є регулярною складовою професійної взаємодії, а найбільш поширеними сферами конфліктної взаємодії є відносини з учнями та батьками. Виявлено високий рівень підтримки ідеї створення Центру медіації та менеджменту конфліктів – 86,8% респондентів, а 84,2% високо оцінили потенційну ефективність медіації як інструменту врегулювання конфліктів. Визначено, що запит працівників виходить за межі безпосередньої медіації та охоплює індивідуальне консультування складних конфліктних ситуацій, тренінги з управління конфліктами, розвиток переговорних компетентностей, навчання медіації та професійний супровід. На основі результатів емпіричного дослідження та SWOT-аналізу обґрунтовано доцільність створення Центру медіації та менеджменту конфліктів. Запропоновано авторську модель Центру як інтегрованого структурного елемента системи стратегічного управління приватним закладом освіти, діяльність якого ґрунтується на циклічному поєднанні моніторингу та діагностики конфліктів, профілактики, конфлікт-консалтингу, конфлікт-коучингу, медіації, навчання та оцінювання результатів. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні системного підходу до інтеграції медіації в управління приватним закладом освіти та розробленні авторської моделі Центру, орієнтованої не лише на реагування на конфлікти, а й на їх профілактику та розвиток конфліктологічної компетентності учасників освітнього процесу. Перспективним напрямом подальших досліджень визначено апробацію запропонованої моделі, розроблення критеріїв оцінювання її ефективності та дослідження впливу діяльності Центру на якість комунікації, психологічний клімат і партнерську взаємодію в закладі освіти.

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КОМПАНІЙ ТА УСТАНОВ З ВИКОРИСТАННЯМ КЛАСТЕРІВ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

2026-09-15T16:55:46+03:00

У статті досліджено сукупний вплив агломераційних економік, мереж співпраці та інституційної підтримки на розвиток інновацій і підвищення конкурентоспроможності європейської аерокосмічної промисловості. Використовуючи конфігураційний підхід, проаналізовано, як взаємодія зазначених чинників сприяє формуванню стійких та інноваційних аерокосмічних екосистем. Дослідження зосереджено на провідних європейських аерокосмічних кластерах, зокрема в Тулузі, Гамбурзі, Турині та Севільї, де основним прикладом виступає компанія Airbus SE.

Доведено, що географічна агломерація забезпечує суттєві конкурентні переваги завдяки формуванню спеціалізованих ринків праці, поширенню знань, зміцненню взаємодії з постачальниками та покращенню доступу до спільної інфраструктури. Показано, що співпраця між підприємствами, університетами, науково-дослідними установами та державними організаціями прискорює технологічні інновації через обмін знаннями, проведення спільних досліджень і розподіл ризиків. Інституційна підтримка з боку Європейського Союзу, національних урядів і регіональних кластерних організацій посилює ці переваги, стимулюючи дослідження та розробки, знижуючи інвестиційну невизначеність і сприяючи довгостроковій промисловій кооперації. Особливу увагу приділено ролі організаційної культури, цифрової трансформації, сталого розвитку та міжгалузевої співпраці як ключових чинників майбутньої конкурентоспроможності. Результати дослідження свідчать, що довгостроковий успіх європейської аерокосмічної промисловості визначається взаємодією агломераційних економік, мереж співпраці та ефективного інституційного управління, а не лише окремими організаційними можливостями. Стаття робить внесок у розвиток теорії регіональних інноваційних систем і пропонує практичні рекомендації для політиків та представників галузі щодо зміцнення глобального лідерства Європи у сфері аерокосмічних інновацій.